Не Румунія і не Європа
День національного єднання Румунії в Молдові запам'ятався гучним скандалом. Частина депутатів від правлячої коаліції запропонували відзначити свято іноземної держави в парламенті, завіривши присутніх на сесії, що молдавського народу не існує, а в Молдові також проживають румуни. Це викликало протести з боку опозиційної Партії комуністів, відомою своєю промолдавською позицією і жорстким неприйняттям румунського уніонізму. Словесна перестрілка дійшла до того, що депутат від Ліберальної партії Ганна Гуцу заявила, що «толерантні румуни вимушені терпіти національні меншини». На це комуністи парирували - румун в Молдавії навіть менше, ніж гагаузів, більше того, присутні знаходяться в молдавському парламенті, а не румунському Сенаті.
Уся іронія ситуації в тому, що свято 1 грудня, так званий День національної єдності Румунії, має мало спільного з Молдовою, навіть якщо виходити з уніоністських позицій. Цього дня, 1 грудня 1918 року за результатами Першої світової війни, тодішні трансильванці прийняли рішення про приєднання до Румунського королівства. Великим святом дата стала для румунської імперської держави, але не для румунського народу, який вже тоді зробив перший крок до встановлення в недалекому майбутньому фашистської диктатури. У 40-му році зацікавлений в щонайтіснішому зв'язку з хортістською Угорщиною Гітлер організував знаменитий Віденський «арбітраж», за яким нацистська Румунія була вимушена повернути угорцям солідну частину територій, які вона відняла 20 років тому. Така ж доля, до речі, чекала і насильно окуповану в 1918-му Молдавію: згідно з угодою з Радянським Союзом, Третій рейх зобов'язав Румунію передати Молдову до лона країни Рад, де незабаром була утворена Молдавська РСР, що започаткувала сучасну державність Республіки Молдова.
На жаль, суперечки про молдавську державність і роль в ній Румунії загострилися після проголошення Молдавією незалежності в 1991. На відміну від інших пострадянських країн, Молдова взяла курс на ліквідацію державності і подальше входження до румунської республіки. Але повстання в Придністров'ї і Гагаузії, посилення проросійських настроїв, і як результат - прихід до влади комуністів під проводом Воронина, не дав Кишиневу потонути в обіймах Бухаресту. У результаті ось вже більше десятиліття, особливо після втрати комуністами влади, місцеве населення залишається розділеним за етнічно-індентифікаційною ознакою: хтось вважає себе румунами і чути нічого не хоче про молдавський народ, молдавську мову, молдавську культуру; інші живуть під гаслами а-ля «Геть від Румунії» і «Молдова - не Румунія». Ніякого консенсусу ані серед простого люду, ані серед політичних еліт не видно: між «п'ятою колоною Бухаресту» і «ворогами Великої Румунії» навряд чи колись може настати мир.
За все це молдавському суспільству доводиться розраховуватися тотальною нестабільністю - наприклад, президента вже не можуть обрати майже 3 роки, що стало своєрідним рекордом. Консолідація, власне, була тільки в одному - в європейській інтеграції, в необхідності якої сходилися і комуністи-«молдавани», і ліберали-«румуни». Але по закінченню багатьох років нестабільності жодній з молдавських влад, ні самому Європейському Союзу так і не вдалося сформулювати іншого проекту Молдови всередині Великої Європи, окрім як складової частині Румунії. Підсумок виявився сумним передусім для європейців: недавні соцопитування показали, що вступ Республіки Молдова до Євразійського Союзу підтримує набагато більша кількість громадян, ніж приєднання до Європейського Союзу. Логіку молдаван можна зрозуміти: нехай в Євразійському Союзі не такі високі стандарти життя (хоча в порівнянні з Румунією - аналогічні), напевно, є деякі проблеми з демократією, але принаймні в пострадянській конфедерації молдавани зможуть залишатися молдаванами.
І чим частіше від молдавських політиків звучатимуть тези, що молдавани - це румуни, тим далі відсунеться Молдавія... Ні, не від Румунії. Від Європи.
Артем Бузіла,
головний редактор naspravdi.com.ua
Джерело - http://politcom.ru/13014.html