Українському не потрібні квоти
До дня української писемності і мови народні обранці піднесли справжній «подарунок»: зусиллями парламентської більшості були зменшені квоти на медіапродукти місцевого виробництва. Згідно з внесеними поправками «регіоналки» Олени Бондаренко, відтепер обов’язкова частина звучання української музики на тому ж радіо повинна складати 25 відсотків, а не 50 як раніше. Зрозуміло, подібні заходи відразу ж сприйняли в багнети українські націонал-опозиціонери, які побачили в новому законопроекті загрозу існуванню української культури. І, само собою, всесильну руку Кремля, який за допомогою російської попси, виявляється, прагне поневолити горду Україну. Спори навіть дійшли до того, що опозиціонери закликали президента Януковича ветувати закон, а спікер Верховної Ради Володимир Литвин поспішив відправити його на доопрацювання.
Логіка Бондаренко і тих, хто голосував за оновлений законопроект, достатньо зрозуміла: мовлення має регулюватися правилами ринку і смаками самих слухачів або глядачів, а не нав'язуванням і адміністративними заходами. І скасування непотрібних квот зовсім не є небезпечним для української продукції: навпаки, це змусить її розвиватися в прагненні стати конкурентоздатнішою. А ось мотиви протестуючих націонал-демократів до кінця не зрозумілі, оскільки навіть колишнє п'ятидесятивідсоткове дотування зовсім не сприяло популяризації української культури, в тому розумінні, в якому її собі уявляють опозиціонери. Річ у тому, що квоти стосувалися тільки продукції українського виробництва, без прив'язки до державної мови. Враховуючи, що національною мовою українська продукція «говорила» лише приблизно на одну четверту-п'яту, то за опозиційними поняттями і колишній закон варто було б вважати антиукраїнським.
Насправді така полярна поведінка депутатів різних фракцій свідчить не про чийсь патріотизм, а про сприйняття сьогоднішньої дійсності. Бондаренко і їй подібні керуються категоріями капіталізму і ринкових стосунків, де тепле місце під сонцем (у тому числі це відноситься і до національного продукту) досягається наполегливою працею і роботою над собою. Діячі ж на зразок Яворівського мислять типово совковими, христарадницькими уявленнями, де мистецтво квотують відповідно до національно-мовного розподілу, квартири роздаються, виходячи з кількості членів сім'ї, а імпортний одяг не належить носити простому люду.
«Українська музика - це не інвалід, якому потрібні милиці по квотуванню», - досить чітко прокоментувала свій законопроект Бондаренко. І це правда. Шевченко і Лисенко свого часу ніхто не квотував, скоріше навпаки, але це не завадило їм стати визнаними геніями не лише українського, але й світового мистецтва. Втім, навіщо заглядатися на давні часи: досі колонки московських радіоприймачів щосили стрясають хіти «Океану Ельзи» або «Воплей Відоплясова». І, як бачимо, без усіляких милиць.
Артем Бузіла,
головний редактор naspravdi.com.ua
Джерело - http://politcom.ru/12868.html