Майдан, що змінив світ
Британський журналіст Грем Філліпс поділився спогадами про події, що відбулися на Україні в 2014 році.
Коли в Києві починався Євромайдан, я перебував в Одесі і стежив за подіями звідти.
Було вочевидь, що відбувається щось дивне. Підйом праворадикального українського націоналізму був очевидним ще під час мого перебування в Києві, і тепер там заправляли саме ці праворадикальні угруповання.
Проте спочатку не можна було й припустити, що Євромайдан переросте в щось більше, ніж чергова гучна демонстрація: одна з тих, що регулярно проводилися «Свободою» та іншими праворадикальними організаціями (влітку, наприклад, були виступи проти Закону про мови 2012 року, за яким російська мова набувала офіційного статусу).
Я спостерігав про те, що відбувається з Одеси, писав репортажі, виступав проти підтримки, яку надавали Майдану західні ЗМІ і Захід в цілому. На київський Майдан я потрапив пізніше (У 2014 році Грем Філліпс вів репортажі з району бойових дій у Слов'янську, Маріуполі та інших міст Донецького регіону. Українські силовики інкримінували йому шпигунство на користь сил донецького ополчення, або Російської Федерації. Однак через два дні він був відпущений . І відразу після свого звільнення Грем відправився на Майдан знімати інтерв'ю з активістами з «Правого сектора». - Прим. ред.).
Я бачив тероризм, який діяв за підтримки Заходу, і введених в оману молодих людей.
Неонацистський Євромайдан
У Києві проходить ще один мітинг (одинадцятий за день, не інакше); опозиційний «лідер» Яценюк (або, принаймні, виконуючий обов'язки такого доти, поки не випустять Юлію) сповіщає зловісним тоном: «Ми даємо парламенту один тиждень для зміни конституції, інакше будуть конфлікти».
Дивно, що це той самий суб'єкт, якого американці вважають справжнім дипломатом, «старим добрим Яцем». Однак насправді його популярність настільки низька, що він опиняється облитим зеленкою кожного разу, коли приїжджає до Харкова. Єдине, що може робити Яценюк, це піднімати революційний дух «бійців на барикадах». Натхнені ним члени «Свободи» щойно відмовилися покинути будівлю київської мерії.
Соціологічне дослідження, що було проведене нещодавно, надало інформацію, що типовий «євромайданівець» - це молода людина без вищої освіти із заходу України. Західна Україна тримається на трьох стовпах. Це її «столиця» Львів. Це центр української освіченості Тернопіль. І це «вогнище» української культури Івано-Франківськ. Є також щось ще, у що ви, на їхню думку, повинні по-справжньому міцно повірити. По-справжньому! А саме в те, що браві бійці з Організації українських націоналістів (ОУН; її військове крило - Українська повстанська армія, або УПА) під час Другої світової війни абсолютно ні від кого не залежали і билися на боці тих, хто обіцяв допомогти створити незалежну українську державу.
Все дуже романтично і духопід'ємно. Біда тільки в тому, що ці ствердження наскрізь лицемірні та брехливі. Найкровожерливіші нацистські холуї, були, швидше за все, саме звідти, із заходу України, зі Львова, Тернополя та Івано-Франківська. І зав'язалося це співробітництво на самому початку Другої світової війни. Готовість працювати на нацистів ствердили обидва крила ОУН. У 1939 р німці навіть надали характеристику ОУН, як «відданий німецький союзник». При цьому треба відзначити, що лідер ОУН-М Андрій Мельник, досить представницький літній пан (у той час йому було близько п'ятдесяти), виступав за більш помірний підхід.
Ставка розміщувалася в Кракові на території німецького генерал-губернаторства в окупованій Німеччиною Польщі. Підпорядкована йому ОУН-Б з самого початку війни брала участь в «етнічних чистках» на заході України; йшли перемовини про формування допоміжних батальйонів армії рейху «Нахтігаль» і «Роланд». Навіть німців шокувала жорстокість західних українців, що винищували польське і єврейське населення Львова усіма підручними засобами, включаючи залізні палиці. «Ми складемо ваші голови до Гітлерових ніг», - йшлося в одній з їхніх листівок.
Коли 22 червня 1941 німці вдерлися до України, міста й містечка на заході в святковому вбранні зустрічали їх з розпростертими обіймами в стилі Нюрнберга (на фото Івано-Франківськ) -
На вулиці вийшли десятки тисяч -
Українські урядовці не знали, як догодити нацистським офіцерам -
Напоготові вірно служити українські батальйони проходили парадною ходою з розгорнутими прапорами і власним нацистським символом - подвоєною руной «зіг» - поруч із нацистською свастикою -
Влаштовувалися ходи в українськиї народних вбраннях -
А це вже не минуле, а сьогодення. Найпопулярніша у Львові (понад 50% голосів), Івано-Франківську та Тернополі партія «Свобода», яка сповідує нацизм - Юрій Міклачішін, член Львівської міської ради партії «Свобода», веде блог nachtigal88, де nachtigall - це назва сформованого на Україні батальйону СС, а 88 зашифроване «хайль Гітлер». Михальчишин не втомлюється називати Геббельса героєм, а про «Свободу» він говорить так: «Ми проти диверсифікації. Україна для українців».
У 2011 р «Свобода» виступила з ініціативою перейменування вулиці Миру в селі Розлив неподалік від Львова у вулицю Нахтігаль на честь українського підрозділу нацистської армії.
Високопоставлений член партії Юрій Сиротюк заявив, що йому боляче від того, що Україну на конкурсі Євробачення презентувала чорношкіра співачка Гайтана. За його словами, «вона не є органічним представником української культури». Інші партійці влаштовували напади на учасників гомосексуальних маршів, яких вони називають «маніяками» і «збоченцями».
«Свобода» виступає за оголошення посібника нацистів Степана Бандери національним героєм. Лідер партії Олег Тягнибок сумно відомий своїми антисемітськими висловлюваннями. За антисемітизм його в 2004 р виключили з парламенту, але в 2005 р він разом з іншими підписав звернення до президента Ющенка, в якому закликали почати розслідування «злочинних діянь організованого єврейства на Україні».
І це тільки початок. Під владою «Свободи» на Україні будуть переслідуватися меншини. І першою жертвою стане більшість - російськомовне населення країни, оскільки «Свобода» оголосила цю мову поза законом (хоча один з її лідерів, Ірина Фаріон, колись була членом Комуністичної партії, що вона, як це не дивно, заперечує).
Отже, якщо хочете зрозуміти, хто б'ється за Євромайдан сьогодні, то знайте, що в багатьох випадках це онуки ось цих західних українців -
Ці люди -
На задньому плані видно графічний знак партії - Wolfsangel - нерозривно пов'язаний з нацистською символікою. Адже спочатку «Свобода» називалася Соціал-національною партією України (бачите, чим вони там займалися?) -
Втім, по-справжньому викликає занепокоєння те, що багато хто вважає «Свободу» не цілком правою. Для тих, хто сприймає «Свободу» як помірну партію, є «Спільна Справа». Ця хитра назва, що означає в перекладі «єдину справу», але якщо залишити тільки перші літери, то вийде «СС». Її ватажки відкрито заявляють, що їхня мета - розв'язати на Україні громадянську війну. Їм явно подобається ця фотографія, яка не раз з'являлася на їх сторінці Вконтакті -
Підпис під малюнком свідчить «Тільки разом ми сила!». Про зброю багато розмірковує лідер «Правого сектора» Дмитро Ярош - В інтерв'ю журналу «Тайм» Ярош, войовничий націоналіст, який відкидає ідею іноземного впливу на Україну, повідав, що «Правий сектор» володіє величезним арсеналом зброї. Він відмовився назвати точну кількість озброєнь. «Досить для того, - сказав він, - щоб захистити Україну від внутрішніх окупантів (під окупантами він мав на увазі нинішнє керівництво) - і довести революцію до перемоги в разі провалу перемовин з урядом».
І справді, молоді люди з Майдану патрулюють вулиці з вогнепальною зброєю в руках. Активними учасниками Євромайдану з самого початку були добре підготовлені ветерани-афганці. Всі, хто з ними не згоден, піддаються все більш жорстоким побиттям.
Якщо б їм довелося побачитися, їхні діди пишалися б ними: адже вони теж билися за нацистську Україну. Як і нинішнім, їм вдалося обдурити багатьох українців, які повірили, що ті були не зовсім нацистами.
Грем Філліпс
Джерело: http://ukraina.ru