Місяць після Мінську-2

12 березня, у четвер, минув рівно місяць з моменту підписання других Мінських угод з врегулювання військового конфлікту на Донбасі.

Підсумки минулого місяця абсолютно сумні.

Суттєво, єдиним наслідком цього місяця стало хитке нетривке перемир'я у театрі військових дій.

Практично все, що було сформульовано в рамках мінського алгоритму деескалації або буде виконано частково, або зовсім проігноровано.

Які причини, а, головне, наслідки такого розвитку подій?

Головною причиною варто визнати наявність серйозної, хоч і непублічної конфронтації у вищих ешелонах української влади.

Партія війни, спираючись на підтримуючі її США, сповила по руках і ногах ініціативу президента Порошенка на шляху до врегулювання.

Президент не має в своєму розпорядженні керованої більшості у Верховній Раді, президент програє в підтримці у войовничо налаштованого українського суспільства своїм головним конкурентам з партії війни, президент практично не контролює силову вертикаль.

І, головне, президент абсолютно залежний від зовнішніх запозичень, вирішальне слово в питанні про які мають все ті ж, що підтримують українських яструбів, США.

Вочевидь, що Сполученими Штатами та їхніми політичними васалами обрано шлях підтримки конфлікту з метою формування стійкого негативного тренда в економіці і внутрішній політиці ще одного найважливішого актора конфлікту на Донбасі - Російської Федерації.

Наслідком такого вектора є усвідомлене торпедування Мінських угод шляхом ультиматумів та явно неприйнятних умов, основними провайдерами яких є глава РНБО Турчинов, прем'єр Яценюк і афілійований із ними депутатський корпус.

Які перспективи врегулювання збройного конфлікту на Донбасі з урахуванням вищезазначеного?

На даний момент, більш ніж тьмяні. При всьому видимому оптимізмі Петра Порошенка, реальних підстав для оптимізму немає.

Це розуміють усі боки та учасники конфлікту, і, схоже, продовжуючи артикулювати «ритуальними» промовами про мир, готуються до відновлення війни.

P.S.: провал Мінських угод 2.0 як загальноєвропейської ініціативи, на кін якої було кинуто імідж та статус перших осіб Євросоюзу, абсолютно точно призведе до переходу конфлікту на новий, куди гірший і масштабний рівень, і індукує довгострокову кризу в ЄС. Наслідки його в поєднанні з розростанням масштабу конфлікту на Донбасі передбачити складно, але, швидше за все, ця криза неабияк перекроїть політичний ландшафт від Лісабона до Владивостока, чого, власне, і домагаються на берегах Потомаку.

Михайло Павлів

Точка зору автора може не збігатися з точкою зору редакції