Битва провідниці потягу з героями: доцільність вища за правила
Напередодні Нового року на залізничному вокзалі Миколаєва відбулося нечуване. Настільки нечуване, що його не обійшли увагою центральні українські телеканали, а баталії на різних інтернет-форумах не вщухають донині.
Провідниця п’ятого вагону потягу «Одеса-Запоріжжя» вступила в нерівну «битву» з чотирма бійцями 28-ї механізованої бригади, що поверталися з новорічних канікул до зони проведення антитерористичної операції. Під «битвою» в данному випадку мається на увазі добросовісне виконання провідницею посадової інструкції, яка суворо приписує не пускати до вагону пасажирів без проїзних документів, а простіше кажучи – безквитківників, або «зайців».
Провідниця інструкцію виконала, воїнів без квитків до вагону не пустила. Не допомогли вмовляння волонтерів та проводжаючих. Немає квитка, немає й їхати.
Просто та логічно.
Взагалом, відбулося святкування законності та виконання відомчих циркулярів. Казалося б, такою співробітницею пишатися повинна «Укрзалізниця» та усе Міністерство інфраструктури.
Бо Україна – правова держава? А хто її такою робить?
Вірно, законослухняні громадяни.
Але не знала, в силу своєї політичної безграмотності, провідниця того, що виконання законів, інструкцій та інших бюрократичних приписів зараз в Україні не в моді.
Є її королівська величність – революційно-майданно-антитерористична доцільність. Саме тій, невідомій для провідниці, тварині й підпорядковані в державі усі соціальні та правові інститути в цілому, та безквитковий проїзд зокрема.
Потім був скандал на всю країну, була нарада у високих кабінетах «Укрзалізниці», були виступи миколаївських волонтерів із заламуванням рук на телекамеру, було звільнення провідниці та керівника потягу.
Люди, що добросовісно виконували свою роботу, та їхні родини залишилися без засобів до існування.
Бійці АТО, яких змогла викинути з вагону жінка, поїхали захищати Батьківщину далі. Миколаївські волонтери отримали свою «хвилину слави».
В цілому, стандартна ситуація у теперішніх українських реаліях. Чого ж там.
Але...
Рано чи пізно люди, які зараз беруть участь в АТО/війні, приїдуть до своїх мирних міст та спробують повернутися до нормального життя. Принцип доцільності перестане спрацьовувати. Волонтери розбіжаться та забудуть.
Раптом забажається колишньому воїнові, що прийняв «на груди» пів-літри, виявити владу над «цивільними», забажається взяти що-небудь в крамниці безкоштовно або проїхатися на таксі, не заплативши, мотивуючи це своїм бойовим статусом та горезвісною, але забутою всіма, доцільністю. А обов’язково забажається ж.
Що тоді?
Бо «відлуння АТО» у вигляді гранат та стрілкової зброї наводнює українські міста. Таке «відлуння війни» завжди є вагомим аргументом в будь-якій суперечці.
Хто, й головне, як буде вирішувати цю проблему?
Владі та суспільству це зараз нецікаво. Зараз цікаво заклеймувати ганьбою провідницю, написати гнівний коментар на форумі, пообурюватися несвідомістю «ватного» елементу...
А потім?
Потім подивимось...
Поділитися: