Для кого галичани ґрунт державності України?
Питання, винесене в назву цієї статті, не жарт. Це сказав Петро Порошенко. Мабуть, нашого президента, а за сумісництвом, головнокомандуючого раттю та короля всіх шоколадів-мармеладів, добряче ковбасить. 11 лютого на розширеному засіданні Кабміну України він так і заявив, мовляв, без галичан, Україні повний гаплик.
Зрозуміло, що Петро Олексійович себе накручував напередодні подорожі до Мінську, куди він збирався тримав курс, нібито, за миром. Мабуть, повторював, де тільки міг: і перед люстерком, і, сидячи в тому місці, куди навіть царі пішки ходять, і ось - на засіданні ...
Втім, відкладемо іронію.
Заява президента не залишилася непоміченою для громадськості України. Всієї Україні. У тому числі й Бессарабії.
- Це як розуміти? - Обурюється простий селянин з Саратського району Одеської області Дмитро Боєв. - А ми, ті, хто проживає на території решти України, тоді хто? Біомаса, покоївка, тупе бидло, яким можна правити як тим дишлом? Знову ж таки, коли пару років тому в Західній Україні лютувала стихія: повінь змітала будинки, скажена вода розмивала поля, городи, ми допомагали, як могли, будматеріалами, одягом, грошима бідуючим людям. Тоді ми були в складі державності? Або я неправий?
Ще який правий! З іншого боку, президент у всі рупори невтомно твердить про те, що Україна є єдиною, державою, тобто країною, в якій всі національності рівні і об'єднані спільною ідеєю творення, ідеєю будівництва своєї державності. Щось не складається з єдністю.
Узяти той самий Донбас. Гинуть люди, мирні люди, діти, старі, жінки. І ось, піди ж, ти, навіть мужі державні недбало називають народ південного сходу «ватою», «колорадами», «сепарами». У чому тоді міститься єдність у розумінні нашого президента і його зграї?
В Бессарабії останнім часом все більше зростає невдоволення і центральною, і місцевою владою. Соціальні програми урізаються, допомога сільському господарству визначається нулями - просто нулями. Здорових, молодих чоловіків забирають воювати з такими ж, як і вони самі трударями, тільки з іншого регіону без виразної мотивації. По містах і селах розгулюють знахабнілі від безкарності молодці-фашисти. Це - не бессарабський формат. Бессарабія - мирний, колись процвітаючий край. Підкреслюю жирною рискою – НЕ ДРУГОРЯДНИЙ.
І ще. Для тих, хто не приятелює з історією.
Самі західні регіони сучасної України - Галичина, Буковина і Закарпаття - до 1918 року були східними провінціями Австро-Угорської імперії. Майже півтора століття вони перебували під скіпетром Габсбургів.
В сучасності ж, це (чого вже гріха таїти) депресивний регіон. Він завжди жив на дотації з держбюджету, що складається в основному з відрахувань промислово розвинених південно-східних областей. Ну, а велика частина населення Галичини, вже скільки років працює за кордоном. Зрозуміло, що не сплачує податків, але повною мірою користується бюджетним соціальним захистом.
Так, хто є ґрунтом державності України, а, Петро Лексеїч? Чи вам, як промисловцеві, не знати цього?
Поділитися: