Європа вже «прямує» до нас
Показово-надсадна реакція Києва на розстрілювання у Парижі редакції журналу «Charlie Hebdo» не лише в черговий раз викрила ледве оповитий цинізм діючої влади, але й може мати для України далекі наслідки.
Безумовно, поспівчувати чужому, нехай і далекому для України, лихові було необхідно. Як співчуває голова держави в офіційних заявах після кожної схожої трагедії. Незалежно від того, де вона зчинилася - у великосвітської Франції, або ж у країнах «третього світу». Там трапляються речі й страшніші за розстріл далеко не самих безгрішних людей своєї країни. Проте всі ці щоденні смерті вшановані хіба що кількома рядками хроніки новин.
Візит президента Петра Порошенка до Франції інакше, як цинізмом, не назвеш. Хоча б тому, що український лідер упивався в Парижі горем так, як і близько не згадував про тисячі й тисячі громадян України, загиблих на Донбасі. Як серед бійців з обох боків, так і серед мирного населення. Про останніх - в першу чергу.
Скорботний по французах Київ, який забув спалення людей в Одесі, просто не мав морального права удавати в Парижі цю трагедію. Та й не пригадую, щоб після травневої трагедії Франція і «прогресивне світове співтовариство» якось особливо сумували з приводу того, що сталося, або проводили якісь марші, хоча Одеська та Паризька трагедія просто непорівнянні у своєму жаху.
Але, Київ вважає інакше.
Петро Порошенко, що безрезультатно літає на Захід вже півроку свого президентства, не забув приєднатися до паризької маніфестації. Перебуваючи перед телекамерами на чолі ходи, в поривах почуттів він навіть чомусь почав вітати скорботних людей, викликавши подив у французького президента Франсуа Олланда та світових лідерів, що прилетіли до Парижу.
Примітно, що президент США Барак Обама, який, за ідеєю, повинен, як ніхто інший, розуміти сьогодні французів, до Парижу не прилетів. Американський лідер, на відміну від свого українського колеги, займається справами.
Паризька трагедія взагалі цинічна сама собою. За бучним Маршем єдності та пафосом засобів масової пропаганди відняло мову головне: в чому підстава того, що сталося? Такі питання сьогодні не заведено обговорювати. Куди важливіше те, що буде тепер. Вочевидь, що першими кроками як Франції, так і всього ЄС, буде посилення міграційного законодавства.
Підсобити у вирішенні існуючої проблеми може якраз Україна.
Перебуваючи в умовах, коли наші кордони відкриті, в той час, як українці про безвізовий режим з ЄС можуть тільки мріяти, наша країна стає чи не «очільною» для міграції з Заходу. Не пристало вагатися, що тамтешні «національні меншини», вимушені покинути межі ЄС, вважатимуть за краще не повертатися на історичну батьківщину, а переїздити деінде по сусідству.
Україна за певним планом - чи не ідеальний варіант.
Плюс до всього, можуть з'явитися в Україні й офіційні «переселенці». Вже зараз ЄС веде перемовини з країнами Прибалтики, пропонуючи орієнтовано по шість тисяч євро за прийняття одного нелегального мігранта. Втім, незважаючи на стагнацію тамтешніх економік, все йде до того, що у місцевих політиків вистачить розуму відмовитися. Про масову депортацію нелегалів з ЄС до України гомоніли давно, тому така перспектива, в першу чергу - для Закарпаття й Галичини - більш, ніж реальна. До того ж, Україні й сплатити можна якомога менше - по-братерському.
Допомагати ж Україні знову ніхто не поспішає. Співчувати та «любити на відстані» - хоч скільки. Але, не більше. Тому й лишається Петру Порошенкові, що літати в ЄС і США, імітуючи бурхливу діяльність, мимохідь розповідаючи українцям казки, у які народ йме віри все менше ...
Поділитися: