Євроскептицизм і Україна: геть від ілюзій
Слово «євроінтеграція» в Україні вже доволі приїлось, хоча й відображає сподівання багатьох наших співвітчизників. Що особливо дивує – більшість українців, які прагнуть стати громадянами об'єднаної Європи, лише дуже узагальнено уявляють собі цей омріяний статус, і майже не мають гадки про ставлення до них пересічних європейців. Гарний малюнок українського «чесного» телебачення не затьмарюється освітленням реакції вагомих європейських політиків, які впевнено заявляють про несумісність України й ЄС в осяжному майбутньому. В такому інформаційному просторі українській владі ніщо не заважає використовувати фетиш євроінтеграції заради набору політичних рейтингів. Однак, буквально щотижня, в Європі посилюється тенденція євроскептицизму – прагматичного і реалістичного напрямку політики, який по українській темі абсолютно справедливо заявляє, що в Євросоюзі України ніколи не буде. Євроскептики обернені, насамперед, до національних інтересів своїх держав, що страждають від недовершеності політики Брюселя по відношенню до особливостей країн-членів союзу, а також від факту, що європейська родина в багатьох критичних для неї питаннях йде на поводу у Вашингтона, не усвідомлюючи наслідків для себе.
Українська криза привела ЄС до роздоріжжя раніше, ніж ЄС того хотів би: світова економіка досі не вийшла з кризової фази, США не збираються припиняти практику неоколоніальних війн, а східні партнери – Росія, Китай, наразі - ще й Туреччина – нарощують м'язи і вміло орудують важелями впливу. Якби Європа була більш суб'єктною, якби ЄС був здатен вирішити дилему вектора майбутньої співпраці без прив'язки до жорстких інструкцій США, громадянська війна в Україні могла б і не початись – інтеграція України до західного світу стала б питанням інтраконтинентальним і простору для кривавих спекуляцій Білого Дому було б в рази менше, ніж тепер. Але реальність є іншою: заокеанські філантропи готові до ядерної війни в разі зміни на схід вектора співпраці ЄС (це означало б гарантоване запирання долара в замкнутій Західній півкулі), Росія змушена захищати себе від руки США в українській рукавичці для загрібання гарячих вуглів, а на європейському континенті посилюються відцентрові настрої, стримати які - не вистачає валютної маси. Україна, що історично першою луснула гнійним набряком проблем на тілі Старого Світу, «не підвела» й цього часу. Оголилися всі підводні камені, яких не помітить лишень безглуздий або підступний: пограбована економіка (яка спустошувалась, між іншим, і під євроатлантичні гасла з трибун) і вкрай нерозумна зовнішня і внутрішня політика, що спробувала покінчити з неоднозначним минулим, але так і не пристала до жодного майбутнього. І тому, майже не було професійних міркувань на тему «чи вибухне котел україно-євроатлантичної політики?» – питання було лише в тому, як скоро станеться вибух.
Євроскептицизм є абсолютно солідарним з проблеми можливостей інтеграції України до ЄС - це нереально. Особливо тепер, коли Україна розпалила на своїй території кривавий конфлікт, і важко передбачити, чи з'явиться новий осередок громадянської війни в якомусь іншому її регіоні. Євроскептики справедливо звинувачують в лицемірстві і підступності своїх колег, що кидають Києву обіцянки з ряду фантастики. Серед європейських політиків - прихильники курсу єдиної Європи і тісної співпраці з США останнім часом лише намагаються зобразити добру міну, коли мова йде про європейську інтеграцію України, оскільки не можуть відкрито оголосити їй сумний прогноз через загрозу втрати престижу (показовим також є те, що більшість утопічних євроукраїнських обіцянок надходить від країн Балтії та Польщі – тобто, від держав, що історично майже ніколи не мали ані суб'єктності, ані абиякої політичної ваги і утримувались ключовими гравцями в якості пішаків геополітики). Євроатлантисти змушені використовувати лінію підтримки єврокурсу України, як офіціальну ширму курсу Європи (мовляв, США) на конфронтацію з Росією і Євразією, оскільки, дієво сприяти прийняттю слабкої, понівеченої України до ЄС означає сприяти підриву європейської економіки, європейського ринку праці. Євроскептики, в свою чергу, мають розкіш називати речі своїми іменами – об'єднана Європа перетворюється на економічну зону гегемонів та плебсу, національні інтереси ігноруються, валютна самостійність йде геть. Агресивна експансія капіталу Німеччини і проблеми міграції ще в 2012 році неймовірно оживили попит на ідею євроскептицизму. Українська криза, провокації проти Росії, шкідливі для економіки Європи антиросійські санкції і сліпе слідування брюсельських служак по стопах Америки і НАТО в цих питаннях - гарантовано надали політикам, що сповідують відцентровість, місця в передніх рядах політичного оркестру Європи.
Зважену і продиктовану логікою позицію Старого Світу по Україні можна почути майже в будь-якій європейській державі. Сара Вагенкнехт (Die Linke, Німеччина) звертає увагу на внутрішні проблеми ЄС і на незалежнісь від Вашингтону позиції Європи, що слабшає. Марін Ле Пен (Front Nacional, Франція) говорить про неможливість інтеграції України до європейського союзу найближчим часом, і прагне вивести Францію з-під впливу деяких згубних умов і обов'язків членства в ЄС. Партія незалежності Об'єднаного Королівства настільки серйозно виступає за скорочення міграції в Великобританію, що навіть її опонент, чинний прем'єр Девід Кемерон, висунув умову Брюселю – вжити всіх заходів для скорочення міграції до Туманного Альбіону – під загрозою референдуму про вихід країни з Європейського союзу. Британію – де, судячи з соціологічних досліджень, настрої в бік дезінтеграції є особливо сильними, – навряд чи порадує спекуляція з приводу прийняття до ЄС країни, в якій середня місячна заробітна платня не сягає навіть середньої заробітної платні британця за один тиждень. Євроскептики отримали місця в Європейському парламенті ще до початку кризи в Україні, а 2014 року рівень симпатій ідеї виходу з ЄС в багатьох країнах зріс до погрозливих значень для євроатлантистів, яким все важче спиратись на тліючий сенс популістських закликів до прийняття в свої ряди України.
Цікаво, що одними за найпрагматичніших у питанні Україна-ЄС і Україна-Євразія виявились італійці. Окрім партій Lega Norte (Маттео Сальвіні) і Forza Italia (Сільвіо Берлусконі), що обростають високими рейтингами та є відомими завдяки своїй якості євроскептиків, - зважений підхід демонструє голова європейської дипломатії Федеріка Могеріні, яка змінила на своєму посту баронесу Ештон. Мабуть, італійцям першим на загальнонаціональному рівні набрид економіко-політичний нашийник.
***
Євроскептицизм не є ідеологією, що прагне зруйнувати ЄС, як його часто невірно тлумачать. Сили, що сповідують цю політику, бажають прибрати перешкоди на шляху до взаємовигідного співмешкання в Європі, і закликають вживати кардинальних заходів лише тоді, коли інші заходи втрачають ефективність. І євроскептики, орієнтовані на національні успіхи країн, роблять для всеєвропейського процвітання набагато більше, ніж ті, що будують повітряні замки перед лицем держави, яка знаходиться політично і економічно в жалісному стані. Більше того, свою програму-мінімум по Україні Євросоюз вже виконав - підписано і ратифіковано Угоду про економічну асоціацію, яка дозволить європейським виробникам нарешті полагодити збут. Що у відповідь отримає Україна, буде найкращим індикатором її подальших перспектив.
Поділитися: