«Глухий котел»: між федералізацією та сепаратизмом
Однією з головних проблем України новітньої історії, взявши за вихідну точку помаранчевий Майдан-2004, нарівні з тотальною корупцією є демонтаж місцевого самоврядування в країні. За нової влади, незважаючи на гучні обіцянки, дані - наріжні - проблеми вирішені не були, а навпаки, лише посилилися в результаті остаточного злиття великого бізнесу з політикою. Народовладдя в Україні, фундаментом якого є місцеве самоврядування, сьогодні знищено та зведено до формальної реалізації конституційного права пасивної участі у виборах. Навіть у Києві, де донині так і не відновлено районні ради (незважаючи на те, що чи не всі нинішні депутати міськради йшли на вибори з відповідною обіцянкою), пересічні громадяни ніяк не впливають не тільки на політиків й урядовців та й на прийняті ними рішення , але навіть на власні ЖЕКи. У регіонах ситуація ще гірша.
Одним з наслідків знищення в країні місцевого самоврядування (народовладдя) став фактичний відхід держави від будь-якої дискусії про федералізацію України, що є прямим порушенням статті 15-ої Конституції, яка гарантує політичну, економічну та ідеологічну багатоманітність, як і заборона на визнання обов'язковою будь-якої ідеології . Фактична заборона й прирівнювання навіть спроб обговорення теми федералізації до кримінального злочину - це порушення Основного Закону держави.
Напруга в суспільстві існує аж ніяк не тільки на Південному Сході, а розростається по всій країні. І поки влада веде боротьбу з «російською загрозою» в проблемних для себе областях: Одесі, Миколаєві та Харкові, на які давно поклав око Ігор Коломойський, - реальним епіцентром сепаратизму в осяжному майбутньому може стати Захід країни. Регіон, мешканців якого політики, в тому числі й президент Петро Порошенко, відверто називають чи не зразковими представниками української нації. Ось ця основа основ при певній політичній волі і може незабаром піти у Києва з-під ніг.
Так, не секрет, що галичани, вшановуючи пам'ять Степана Бандери та героїзуючи бійців УПА, м'яко кажучи, не завжди поділяють ліберальні цінності, за які офіційно агітує Київ. Та й прагнення України до Євросоюзу там підтримують далеко не всі. При цьому давайте говорити прямо: сусідня Польща для багатьох мешканців Галичини в усіх відношеннях сьогодні куди ближче, ніж інші регіони України разом з Києвом. Одночасно з цим набирають вагу в регіоні місцеві еліти, зокрема мер Львова Андрій Садовий. Поки що Галичина, як заявив Петро Порошенко, залишається основою української держави в його нинішньому вигляді. Однак відсутність реального діалогу з регіоном, соціально-економічна стагнація і нерозумна політика Києва, що обмежує, наприклад, переміщення в рамках галузі, через що багато галичан позбулися стабільного заробітку в тій же Польщі, - все це лише підігріває ситуацію на Заході країни.
Вже активно говорять про розширення автономії на Закарпатті. Як і Галичина, історично найбільш депресивний і багатонаціональний регіон України, м'яко кажучи, не в усьому підтримує проведену Києвом політику. При цьому, на відміну від сусідів, закарпатців важко звинуватити в русофобії або антирадянщині, навпаки, яким би парадоксальним це не було, але Закарпаття сьогодні найбільш консервативний регіон країни, і кардинальні метаморфози, що відбуваються з Україною, не можуть викликати там нічого, крім відторгнення.
Досить цікавою виглядає в даному контексті й нещодавня заява, зроблена на з'їзді русинських організацій, де від Києва зажадали визнання результатів референдуму 1991 року, на якому 80% мешканців області виступили за автономний статус регіону. Повідомляється, що під зверненням до президента та Верховної Ради з відповідними вимогами зібрано вже більше 10 тисяч підписів.
В унісон звучить ще й інтерв'ю колишнього мера Ужгорода (1994-1998, 2006-2010 років) Сергія Ратушняка, відомого своїми антипомаранчевими поглядами і є, по суті, концентрацією сподівань консервативної «пасивної більшості» Закарпаття, яка все ще не ходить на виборчі дільниці. Зокрема, він заявив: «Це бажання в Закарпатті було оголошено ще до автономії Криму. Порушуються права русинів, корінного населення (у мене мати - русинка) - нас не визнають нацією. А ми нацією визнані в усьому іншому світі. <...> Я вважаю, що це - наше законне право. Центр зобов'язаний ратифікувати результати референдуму. Це - наше право на самовизначення. Закарпаття - особливий багатонаціональний регіон, який 1000 років жив поза Росією та Україною».
Активізувався на Закарпатті ще один вельми вибухонебезпечний для України процес - отримання місцевими етнічними угорцями паспортів історичної Батьківщини. За найскромнішими підрахунками, це вже 100 тисяч чоловік. Будапешт, незважаючи на невдоволення Києва, процесу лише сприяє.
Блокуючи право народу на політичний діалог з владою, Київ свідомо створює в Україні ситуацію «котла з закритою кришкою», при якій соціальний вибух лише питання часу. Донбас і Крим, що перетворилися за останні роки в території, цілком та повністю віддані на поталу олігархам з низведенням мільйонів трудівників та їх сімей до рівня легальних рабів, - страшне тому повчання.
Точка зору автора може не збігатися з точкою зору редакції
Поділитися: