Харківський дуалізм у дії
25-го лютого весь патріотичний сектор Інтернету сколихнула новина про те, що на сесії Харківської міської ради депутати відмовилися визнавати Росію країною-агресором. Все ніби-то й вірно: і обурення патріотів, і рішення міськради, але от є одне маленьке й давнє «АЛЕ» у всій цій псевдополітичній дурниці. Дуалізм.
Почнемо з того, що мер Харкова Геннадій Кернес все своє життя відомий тим, що вміє не тільки чути найменші політичні та економічні зміни, які відбуваються на українському просторі, а й вчасно «робити ноги». Більш того, його гра «і вашим, і нашим» часом нагадує гру на шаховій дошці, де найменший невирівняний рух обертається рокіровкою або, просто кажучи, зміною політичного курсу.
Згадаймо початок минулого року, а саме 22-ге лютого 2014 року. День, в який почалися масові протистояння Майдану і влади, яка прийшла на зміну Януковичу. Саме Харків в цей день підійнявся на ноги і поклав початок Руській весні. 1-го березня десятки тисяч харків'ян вийшли на площу Свободи і тим самим зробили свій вибір. Вибір, який ще не раз буде поставлений під сумнів Кернесом та його другом і побратимом Михайлом Добкіним. І все ж, незважаючи на нинішні віяння харківського мера, сьогоднішня сесія міськради таки виявила, до якого боку належить серце Харкова.
Достеменно й рішуче сьогодні висловився і безпартійний нині депутат Андрій Лесик. Його виступ чітко обумовив одну єдину думку: Росія - дружня країна, в Києві засідають пройдисвіти. Чого коштуватиме Лесику ця заява - покаже час і особисто Арсен Аваков з його кричущою любов'ю до Харкову і харків'ян.
«Ми повинні позбутися тих нав'язливих ідей, які нам нав'язує сьогодні уряд-камікадзе, і каже, що Росія - країна-агресор. Росія і російський народ був, є і буде братнім народом для України », - заявив Лесик.
Як мені здається, ця заява повністю підкреслює вибір, який зробили харків'яни на парламентських виборах. Замість «порошенківців» та «народнофротівців», яких їм нав’язували, вони обрали давно перевірене старе - проросійськи орієнтованих політиків. А як по-іншому? Адже кожен харків'янин чудово розуміє, що вся промисловість міста зав'язана на російському ринку збуту. І це не рахуючи того, що Харків є прикордонним містом, і в кожного мешканця знайдеться по парі-трійці родичів, що живуть «на іншому боці».
Однак дійсність часом відрізняється своєю нещадністю і дуалізмом. Як і слова харківського міського голови на нещасній сесії.
«Моя особиста позиція - я говорив - я не вважаю Росію країною-агресором, - заявив Кернес. - Але я вважаю, що Харків - це Україна, і я за цілісність нашої країни ».
Однак ця, вже не перша, заява Кернеса на теперішній час покликана не те щоб підкреслити подвійність Харкова, а скоріше закликати політиків обдумати абсурдність і аморальність прийняття заяви про те, що Росія є агресором. Суттєво, це ще одна спроба надати шанс тим урядовцям і політикам, які все ще знаходяться на роздоріжжі. Тим, хто, намагаючись вижити при нинішній владі і зберегти накрадене (нажите) роками добро, боїться підійняти голову і висловитися проти націоналістів. Тому що визнавати Росію войовничої державою, що прагне знищити якомога більше українців, - це повне божевілля. Ось, доречи, міська рада Маріуполя теж визнала настільки наявну промову, проте трохи пізніше «під дулами автоматів» взяла слова назад.
Харків завжди був першим. І першою столицею, і містом, з якого почалася Руська весна, і міськрадою, де депутати, нарешті, визнали наявне. Будемо сподіватися, що так воно й залишиться.
Але все ж у підсумку виходить все та ж подвійність політики: наш мер і депутати під його заступництвом, граючи словами, намагаються вести двобоку політичну гру. Визнаючи відсутність агресії з боку Росії, вони все ж намагаються догодити політичній верхівці в Києві. Так, сьогоднішньою подачкою Порошенкові, Яценюку, Авакову тощо є рішення мерії обговорити перейменування станції метро «Радянської армії» в «Героїв небесної сотні» та встановити пам'ятник тим відважним українцям. Зауважу: рішення саме «про обговорення», але ніяк не втіленні цього плану в життя. Ці питання, як мені здається, потрібно буде винести на харківський референдум. Однак, нажаль, моя особиста думка не відіграє ніякої ролі. І чи буде в Харкові «стара-нова» станція метро - залежить лише від того, наскільки тривалим виявиться американський проект «Україна».
Точка зору автора може не збігатися з точкою зору редакції
Поділитися: