Імітуючи правосуддя: Київ перетворює боротьбу з корупцією на фарс
Кримінальні справи, відкриті проти колишніх керівників фракції Партії регіонів Олександра Єфремова та Михайла Чечетова в черговий раз демонструють: боротьба з корупцією, про яку Київ говорить цілий рік, перетворилася сьогодні на фарс, а влада якщо чимось і займається, то відвертою профанацією процесу. Те, що боротьба з корупцією в Україні попросту не відбувається, стверджують й міжнародні експерти. За інформацією некомерційної ділової асоціації «TRACE International» та американського аналітичного центру «Rand Corporation» за підсумками 2014 року наша країна посіла 132 місце в рейтингу корупційних ризиків. У рейтингу ж сприйняття корупції (неурядової міжнародної організації «Transparency International») Україна знову опинилася серед «тотально корумпованих країн», зайнявши в ньому 142 місце та набравши всього 26 балів зі 100.
Вельми показово, що справи проти колишніх «регіоналів» «раптом» підняли відразу ж після заміни Генерального прокурора. Зливши Віталія Ярему та поставивши на його місце ветерана репресивної системи країни Віктора Шокіна (ау, люстрація!), Києву знадобився терміновий результат у розслідуванні найрезонансніших справ, пов'язаних із «лиходійствами диктаторського режиму». Повідомити щось нове сьогодні вже не можуть (та й не хочуть), тому українцям ще раз нагадали, що за розстрілом людей на Майдані стояв особисто Віктор Янукович, а президент Петро Порошенко в річницю трагедії театрально побажав своєму попередникові горіти в Пеклі, випустивши в небо за допомогою двозначної червоної кнопки «промені гідності».
... Проте курс гривні продовжує своє падіння, ціни - стрімко зростають, а рівень життя простих українців уже впав до рівня бананових африканських республік, тому, show must go on. Відволікати народ від того, що відбувається лише подіями на Донбасі, пояснюючи всі негаразди виключно «російською агресією» вже не виходить. Тому й реанімують ось такі справи. Зокрема, за так звані «закони 16 січня», які вже й не виглядають настільки «диктаторськими» на тлі нинішніх темпів згортання прав та свобод українців.
Все це - смішно. Не тому, що колишні лідери фракції «регіоналів», які потрапили під «прес правосуддя», були святіші за усіх святих. Зовсім ні. Але, про це нижче. Справа в іншому - смішно сьогодні принципово стверджувати, що Олександр Єфремов або Михайло Чечетов - вороги держави номер один, і як тільки вони опиняться за ґратами, в країні запанують закон та справедливість, перед якими корупція в Україні зникне сама собою. Смішно, тому що колишні члени Партії регіонів сьогодні - політики навіть не другого, а третього ешелону. Їх реальний вплив на порядок нижчий, ніж, наприклад, у екс-мера Києва Леоніда Черновецького та його «молодої команди», за яку ніхто навіть і не думає братися. Більш того, багато хто з представників колишньої влади чудово інтегрувався в нову систему координат. Можна починати відразу з президента України - одного із засновників все тієї ж Партії регіонів, великого урядовця і бізнесмена часів Віктора Януковича.
Смішно і, в той же час, дуже показово. Звичайно, українці мають коротку пам'ять, проте, якщо напружитися, можна згадати, що Партія регіонів, яка голосувала в єдиному пориві за «закони 16 січня», дала левову частку з 328 голосів за «самоусунення» Віктора Януковича. Регіонали тоді пояснювали: президенту не додзвонилися, тому гаранта Конституції, у вірності якому клялися партійні побратими ще вчора, вирішили прибрати. Пам'ятається, Михайло Чечетов особисто каявся перед українцями. І де був Олександр Єфремов, коли фракція розвалилася буквально в лічені години?
Зрадивши свого лідера та мільйони виборців, саме Партія регіонів, рятуючи свої шкури, рік тому здетонувала військову та економічну кризи в Україні.
Як вже було зазначено вище, багатьом вдалося залишитися не тільки на свободі, а й у системі влади, а фактичний лідер «Опозиційного блоку» екс-голова президентської адміністрації Сергій Льовочкін, паралельно з «опозиційної боротьбою» транслює київську пропаганду через найбільший телеканал країни «Інтер».
Ну, а хто не сховався, змушений тепер віддмухатися - і за себе, і за інших. Такі українські реалії: не за законами, так за поняттями.
Звичайно, ніхто не відміняв саме поняття справедливості та невідворотності покарання. Але, наведу одну просту аналогію з недалекого минулого. Пам'ятається, після того, як Юлія Тимошенко опинилася за гратами, багато з тих, хто в цілому підтримував обвинувачувальний вирок суду, погоджуючись, що «її є за що садити», також додавали - «але тоді потрібно садити й інших». Так і сьогодні ...
А невідворотністю покарання знехтувала сама нинішня влада, випустивши Юлію Тимошенко на волю - без суду й слідства, заклавши нову традицію існуючої системи правового нігілізму.
Точка зору автора може не збігатися з точкою зору редакції
Поділитися: