«Я також Шарлі», але я не «також Донбас»
«Je suis Charlie», - сказав президент України Петро Порошенко під час покладання квітів біля французького посольства у Києві 9 січня.
Таким чином відбулася перша частина вшанування пам’яти французів, що загинули від рук терористів, з боку вищої урядової особи України.
11 січня президент вшанував пам'ять вбитих французів вдруге, взявши участь в маніфестації, що проходила в столиці Франції.
Безумовно, Петро Олексійович не зміг проігнорувати такий захід. По-перше, чисто по-людськи шкода розстріляних карикатуристів, а по-друге, якщо вже не кличуть на саміти ЄС, то хоча б на публічну панахиду запросили. А це, погодьтеся, вже дещо.
Не міг шановний український лідер приховати свого радісного настрою, викликаного, треба думати, спілкуванням із «сильними світу цього» в особах лідерів об'єднаної Європи. Вів дружину під руку, широко посміхався і навіть робив ручкою шанувальникам. І це - на «Марші єдності», присвяченого боротьбі з тероризмом та пам'яті вбитих французів. Не голова держави на панахиді, а якийсь Юрій Шатунов перед захопленими дівчатками-підлітками в 1988 році.
Але це нічого.
Після публічних висловлювань Арсенія Яценюка в Німеччині про ролю СРСР в Другій світовій війні, звертати увагу на грайливий настрій президента на «Марші миру» в Парижі, взагалі, не варто. Може, це від горя чи від нервів? Може й так.
Вміння співчувати чужому лихові, переживати його, як своє власне, є одним з якостей, що відрізняє людину від тварини. Саме таке вміння робить людину людиною. Український президент розуміє це. А якщо й ні, то при ньому є сила-силенна спеціально навчених людей, які готові підказати йому це вірне рішення. Але не будемо думати погано про українського лідера.
Взагалі, про людей варто думати добре, якщо вони не довели зворотного.
Ось дивляться французи й німці по телебаченню трансляцію «Маршу єдності». Бачать президента Олланда, бачать канцлера Меркель, бачать інших європейських лідерів. Бачать вони в першому ряду цієї ходи й президента Порошенка. Розуміють і знають європейці, що погана людина не змогла б йти поруч з головами цивілізованих країн, його просто не пустили б. Логічно, адже правда?
А ось, майже днями, виповнилося 7 місяців з часів ракетного удару по центру Луганська. Це було 2 червня 2014 року. В той жахливий день страшною смертю загинули 8 людей - звичайних цивільних людей. Шокуюче відео з місця подій донині знаходиться у вільному доступі в Інтернеті. Більшість українських ЗМІ озвучило безглузду версію того, що в усьому винен кондиціонер у шибці Луганської ОДА. Припустимо, що у всьому винен кондиціонер.
Але ж загинули люди, українські громадяни, президентом яких також був Петро Порошенко.
Чому Петро Олексійович не поїхав до Луганська, не поклав квіти, не сказав, що він - це Луганська ОДА.
Чому президент України так тужить за чотирнадцятьма загиблими французами, але при цьому абсолютно не реагує на тисячі вбитих та поранених серед цивільного населення Донбасу? Якась диявольська арифметика.
Навіть більше, президент оголошує економічну блокаду регіону та не проти, за його ж власною заявою, щоб донецькі діти сиділи у підвалинах.
Що це: подвійні стандарти, нерозуміння, черствість або холодний розсуд?
Невже хтось справді вважає, що демократичний лідер України Петро Порошенко приведе нас до Європи та зробить Україну цивілізованою країною?
Довіку президент держави, яка не звертає увагу на смерті тисяч громадян власної країни, але при цьому театрально тужить по загиблих чотирнадцятьох громадянах чужої, не зможе привести його до процвітання та забезпечити йому цивілізаційний розвиток.
З таким лідером держава приречена на носіння наліпки «країна третього світу».
Поділитися: