Кулаки замість хліба
Україна після революції, що формально пройшла під прапорами боротьби за міфічні європейські цінності, навряд чи задовольняє сподівання поборників ліберальних цінностей, що люблять повторювати чи не священну для себе мантру: «заборонено забороняти». Заборона в Україні спочатку стала тривожним трендом, а після - генеральною лінією держави. За крапку неповернення можна взяти спалення людей в одеському Будинку профспілок: масове вбивство українців було зустрінуте оплесками в прямому ефірі. Науково-популярний світ-антиутопія став українською реальністю.
Завдяки засобам масової пропаганди в Україні за лічені місяці відбулася глобальна підміна понять: держава замінила собою Батьківщину, лояльність до влади - патріотизм, а будь-яка критика існуючої політики Києва, незважаючи на рівень аргументації, вже прирівняна до державної зради.
Це політики під куполом Верховної Ради можуть здійснювати клоунаду з бійками на посміх публіці, поливаючи один одного брудом, опускаючись перед телекамерами «нижче плінтуса». Політичні розбірки олігархів давно сприймаються українцями навіть з розчуленням і не без спортивного азарту. Будь який ж протест самих українців: проти дій президента, уряду, парламенту або взагалі навколишньої несправедливості - сприймається державою в багнети. Найчастіше розуміючи правило, що добро має бути з кулаками, вельми буквально, влада несе народу замість добра ілюзію, яку підживлюють ЗМІ, все частіше вдаючись до репресивних механізмів, підтримуючи в українському суспільстві атмосферу ненависті до будь-якого інакомислення.
В Україні борються не тільки з тими, хто намагається нав'язувати владі дискусію в соціальних мережах і небагатьох більш-менш незалежних ЗМІ, роздаючи направо і наліво звинувачення в державній зраді. Дістається сьогодні в першу чергу тим, хто виходить на протест навіть не через світоглядні розбіжності з офіційною політикою, а через нужду. Українці все частіше піднімаються, бо далі для багатьох - риса, а не мовчати - це вже питання життя або смерті. Наліпки зрадників і «ватників» вішали й на робітників Одеського припортового заводу, які влаштовували страйки, і на ошуканих вкладників, які прийшли під стіни Національного банку, і на пересічних мешканців, які протестують проти забудови чергового скверу або парку.
Доходить до абсурду. Так, голова МЗС Латвії Едгарс Ринкевич застеріг українців від зайвих хвилювань, зв'язавши прояв народного невдоволення в таких проблемних для Києва містах, як Одеса та Харків, з потенційною «російською загрозою». Списування невдоволення пересічних громадян на підступи Кремля - справа для України звична. Однак щоб від протесту, право на яку все ще закріплене в Конституції країни, українців застерігала іноземна держава (що знаходиться, по суті, під прямим протекторатом США) - це абсолютний нонсенс.
Замість того, щоб дати українцям хліба, влада привчає людей до смирення. І немає нічого дивного в тому, що замість підвищення соціальних стандартів держава витрачає гроші на оборону, в тому числі й внутрішню. Влада, що злилася з великим капіталом, нарощує міць не тільки правоохоронних органів, орієнтуючи їх на боротьбу з «внутрішньою загрозою», а й всіляко сприяє формуванню формально непідконтрольних і від того розташованих поза зоною політичної відповідальності «самооборон».
Вочевидь, що за нинішньої економічної ситуації число принижених та ображених, голодних та знедолених, в Україні буде лише зростати. Так, багато хто погодиться працювати за їжу, але будуть й ті, хто не стане терпіти та заявить про свої права на повний голос. Щоб змусити їх замовкнути, без міцних кулаків не обійтися...
Точка зору автора може не збігатися з точкою зору редакції
Поділитися: