Ленін, якого ми ще не втратили
Незважаючи на триваючу в Україні антирадянську кампанію, цілеспрямовано підтримувану сталими бізнесово-політичними елітами країни, обраний і досить ефективний протягом останніх десятиріч шлях маніпуляції громадською свідомістю сьогодні досить стрімко йде до глухого куту, за яким рано чи пізно станеться психологічний злам, після якого українці прийдуть до тями та подивляться на останні події дещо з іншого ракурсу.
Так, по всій Україні продовжують зносити пам’ятники Володимиру Леніну (при цьому, роблять це вже не якісь «свідомі» вандали, а офіційно – з благословення влади), перейменовувати назви вулиць радянської епохи. Більше того, викреслються з історії прізвища героїв цієї епохи, а виокремлювати Велику Вітчизняну війну із Другої світової вже давно стало «поганим тоном» у глобальних ЗМІ та «громадській дискусії».
Але… Чи підтримують це самі українці? Як свідчать всілякі опитування суспільної думки та інтернет-голосування – далеко не всі. Далеко – це ще м`яко кажучи. Для більшості українців це ненормально, це – дикість, а мовчать вони не через страх. Скоріше – це повна зневіра у справедливість, яку годі сьогодні шукати.
Але і зневіру лікує час.
Так, звичайно, українська молодь, лише сприймаюча, але ще об`єктивно не здатна аналізувати та піддавати сумніву інформацію, схильна до антирадянських настроїв. Дивного тут нічого немає. Навпаки, враховуючи об'єктивні фактори сьогодні – це нормально. Як би огидно це не було. Сама огидність сьогодні вже стала нормою.
Але, як правило, все це досить скоро проходить. Відразу після вступу у доросле, самостійне життя, у якому можна по-справжньому відчути «смак свободи», за який агітує сьогодні пропаганда, пояснюючи, чому було потрібно розвалити СРСР та знищувати все радянське – сам його дух – сьогодні. Омріяна свобода виявляється навіть не анархією – Бог з нею, а справжнім рабством, де від тебе нічого не залежить, де все, що ти можеш – це продати себе якомога дорожче. Так, нове покоління українців – це не радянські творці, а споживачі. Однак проблема полягає у тому, що вигідно продатися може лише один із сотні. Інші, як то кажуть, «не вписуються в ринок».
І тоді вони починають думати. Читати, вивчати. Про фактично генеральну роль Володимира Леніна у будівництві України саме як держави, яка потім, входячи до складу СРСР, стане повноцінним самостійним членом ООН. Про розвиток української культури та освіти у сталінські часи. Про те, як виросла з руїн наша країна, яка стала прикладом для мільйонів людей, в тому числі – у США та Європі. Але це вже інша історія.
На відміну від політиків, я не вважаю українців ідіотами, тому розуміння до них рано чи пізно прийде. Сумніву у цьому немає.
Вже сьогодні показово, що молодь (навіть, якщо порівнювати із тим, що було ще десять років тому), починає цікавитися історією XX сторіччя, спростовуючи для себе безкінечні міфи, з яких формується пласт антирадянської пропаганди. Саме справедливість, якої сьогодні так бракує в Україні, розтоплює його як весняне сонце чорний брудний лід.
І, незважаючи на закон Ньютона, згідно з яким протидія кожній дії є рівна, у нашому випадку все буде дещо інакше, і жага справедливості підніме у серцях українців гідну і значно сильнішу хвилю гніву, що зірве кайдани брехні.
Поділитися: