Ліцензування книг: паліть відразу, чого вже там ...
«Книг, які розпалюють міжнаціональну ворожнечу, не повинно бути в жодній українській крамниці», - заявив віце-прем'єр-міністр - міністр культури В'ячеслав Кириленко.
Багато ще різних речей говорив урядовець на минулому засіданні Міжвідомчої комісії з питань сприяння розвитку вітчизняного книговидання та книгорозповсюдження, яке відбулося 27-го березня.
Не про себе думає, намагаючись захистити українське книгодрукування, міністр Кириленко, а виключно про інтереси держави.
Тільки хто є ця держава - урядовець Кириленко, офіс посольства США на столичному Подолі, а може, населення, яке саме повинне визначитися, які книги читати, а які ні?
Горезвісна ліберальна ідеологія, так чудово розвинена у теоретичному відношенні й культивована в середовищі свідомої інтелігенції, як основне досягнення західної цивілізації розбивається об українську дійсність, розбивається, наприклад, вщент об бажання урядовців від культури ліцензувати імпорт книг.
Не варто забувати і про таку чудову штуку як видавниче лобі.
Не дарма засідання Міжвідомчої комісії проходило не в Міністерстві культури, а в мережевому книжковому магазині, а з присутніх помічені директор видавництва «Зелений пес» Дмитро Капранов, директор видавництва «Фоліо» Олександр Красовицький, голова Української асоціації видавців та книгорозповсюджувачів Олександр Афонін.
Це саме ті люди, які, як ніхто інший, зацікавлені в обмеженні потрапляння російської літератури на український книжковий ринок, з якої, зважаючи на низьку якість українського книгопродукту, що чесно конкурувати просто не в змозі.
«З усіх економічних методів підтримки найбільш реалістичним і доцільним є ліцензування імпорту книг. Вся антиукраїнська література, яка масово виробляється в Росії, не повинна мати доступу на наш ринок», - заявив віце-прем'єр-міністр - міністр культури В'ячеслав Кириленко.
Тема «патріотизму» актуальна в будь-якій сфері діяльності сучасної України. Прикриваючись цим самим повсюдним «патріотизмом», можна вирішувати бізнес-питання, лобіювати власні інтереси, кидати до в'язниць людей з альтернативним думкою на події.
Адже набагато зручніше і легше заборонити читати українцям «проросійських» Михайла Булгакова та Федора Достоєвського, замінивши їх Марією Матіос та Іреною Карпою. Нехай таланту у «Солодкій Дарусі» стільки ж, скільки в останньому виданні регламенту Верховної Ради, але зате це своє, українське, й конкурентів немає.
Адже це і є український «патріотизм» в самому сучасному його розумінні. Все заради України, заради її процвітання і злагоди в дружній родині європейських народів.
Тільки ось такими благими намірами, як відомо, викладена дорога в пекло.
Молоді патріоти з Німецького студентського союзу 10-го травня 1933 року на Опернплац у Берліні теж палили книги на благо великої Німеччини. Тоді книги палили студенти, професорський склад університетів і лідери «прогресивної» нацистської партії, які називали себе патріотами і кричали «Слава великій Німеччині»! Так, саме так і було.
Нічого не нагадує?
Книги палили тому, що вони не відповідали ідеології націонал-соціалізму, тобто були недостатньо «патріотичними».
«Я стояв біля університету, затиснутий з усіх боків студентами, цвітом нації, одягненими у форму штурмових загонів, дивився, як вогонь лиже обкладинки наших книг, і слухав сальні тиради ... Похоронний вітер віяв над містом», - згадував письменник Еріх Костнер, який став свідком спалювання власних книг.
Нове - це добре забуте старе.
З кожним днем все більше і більше переконуєшся в мудрості цього спостереження ...
Точка зору автора може не збігатися з точкою зору редакції
Поділитися: