Мінські угоди: блиск російської дипломатії та квиток до Ростова
Про нові мінські домовленості вже встигли написати дуже багато. Проте, переважна більшість експертів та аналітиків, які стверджують, що це «фількіна грамота», яка нікому нічого не дає, а також та братія, яка із завзятістю, гідною міфічного Сізіфа, продовжує виття про «колабораціоністські угоди» і «#ПутінВведіВойска» , щиро не розуміють або усвідомлено відмовляються визнавати, що нові мінські угоди (так само, як і попередні) - це стратегічні кроки, що ведуть не просто до абстрактного миру (який мир може бути при фашистському режимі?), а до самої справжнісінької перемоги.
Пояснимо. Вже вдруге українська сторона, згнітивши серце, йде на перемовини саме в той момент, коли ВСУ опиняються в котлі на межі розгрому. Факт наявності котла Порошенко, природно, не визнає, але від цього нічого не змінюється. Тобто на перемовини київська влада щораз йде в умовах військової поразки, а це створює певну специфіку. Вимагає щось лише той, хто перемагає, чи не так?
А ось і підтвердження від Семена Семенченка.
Що ж, в умовах чергової військової поразки України Порошенко підписує щось, що, на перший погляд, може здатися нісенітницею. Але це не так. По-перше, цікавий пункт про відведення військ в умовах котла. Порахуйте самі, якщо українською стороною котел не визнано, то й проблем з відведенням ніяких не повинно бути. Але ж котел є. А значить, для виходу з нього доведеться або здавати все озброєння і техніку ополченцям (хто на таке піде?), або прориватися з боєм, а це - очевидне порушення Україною мінських угод. Шах і мат?
Що це дає республікам? Можливість, маючи на те обґрунтування перед т.зв. світовим співтовариством, зайняти ще частину території. А далі - нові перемовини на нових умовах.
Адже крім частин ЗСУ, що знаходяться в котлі, є ще й тербати, для яких закон не писаний, а домовленості не мають ніякого значення. На підтвердження - дані, надані недавно міністром оборони ДНР Володимиром Кононовим. Він заявив наступне:
«Я володію інформацією, що 17 територіальних батальйонів вийшли з підпорядкування ВСУ і перейшли під юрисдикцію Яроша. Це "Правий сектор". "Правий сектор" ніколи не виконував ніяких погоджувальних домовленостей і за фактом вони весь час провокували подальші бойові зіткнення».
Сам же Ярош декларує таке: «на нараді ми вирішили, що для нас більше не буде перемир'я з російськими окупантами і терористами. Ми будемо вести війну до переможного визволення всіх українських земель від московських виродків. І перемога буде за нами!».
У військовому сенсі це означає, що ніякого перемир'я не буде і Донбас в цьому сенсі називати агресивною стороною не вийде. А що в політичному? Звернемо увагу на виття фейсбучно-контактовської «переможливої» шпани щодо мінських угод.
Вочевидь, що намічається великий конфлікт тих сил, які готові воювати до останнього українця та Порошенка. При цьому у Порошенка, крім регулярної армії (яка навряд чи стане бешкетувати в Києві), не залишається нічого. Тобто дуже багато хто готові придбати для Петра Олексійовича заповітний квиток до Ростова. В умовах мінських угод неминучий і конфлікт ВСУ, які погано-бідно виконують накази головнокомандуючого, з тербатамі, які слухають хіба що Коломойського зі Швейцарії. Дуже типовий випадок на окупованих ВСУ територіях Донбасу.
Військовий комендант Красноармійська Євген Фомуляєв повідомляє, що «Співробітники комендатури відпрацьовували район Карлівки та Первомайського на предмет мародерства. В ході відпрацювання була зупинена Газель, в якій знаходилася велика кількість побутової техніки (СВЧ-печі, телевізори, пральні машинки і ін.) І 3 бойовики "Правого сектора". Мародери були затримані. Через деякий час після затримання до будівлі прибули близько 100 бойовиків. В даний момент бійці військової комендатури зайняли кругову оборону і чекають штурму озброєних до зубів радикалів з "ПС"».
Вірно, бий своїх, щоб чужі боялися. Вочевидь, що мінські угоди тільки посилили як військову, так і політичну нестабільність на Україні, що дає великі тактичні (а в майбутньому і стратегічні) можливості для Донбасу.
Тепер перейдемо до політичних угод. Київ зобов'язався протягом 30 днів провести конституційну реформу з децентралізації України з наданням особливого статусу Донецьку й Луганську. Цікаво те, що нюанси цього статусу мають бути обговорені з представникам ЛДНР, що є початок прямого діалогу і визнання республік не "терористами", а сторонами конфлікту. Знову ж, повірити, що Верховна Рада проверне подібну операцію, неможливо. Будуть чергові мордобої на засіданнях і посилення політичної нестабільності України. Не треба забувати, що такий самий особливий статус відразу ж попрохають Львів і Дніпропетровськ. Чи треба пояснювати, чим це загрожує?
Передача ж межі під контроль України передбачається тільки в разі проведення цієї самої реформи за погодженням з ЛДНР. Ну так в чиїх руках залишиться межа?
Зобов'язання надати Донбасу право на мовне самовизначення відразу ж дестабілізує ситуацію. Причому, для дестабілізації навіть не треба це зобов'язання виконувати. Досить було всього лише поставити підпис. Місцеві нацисти вже кричать, що це «зрада», а регіональні еліти, яким хочеш, не хочеш, а спиратися на місцеве населення треба, неминуче почнуть піднімати питання про російську, румунську, угорську та інші мови.
Народна міліція, яку республіки будуть за українським законодавством мати право організувати, стане легалізацією ополчення, яке одягне погони і буде воювати на законних підставах. І хто після цього буде контролювати Донбас? Київ чи ті ж люди, які контролюють зараз? А як провести амністію «терористів», проти яких місяцями накачували населення України? Оголосити, що це все-ж таки не терористи, а хлопці, які тепер на законних підставах будуть носити зброю? Чи довго протримається Порошенко на посаді після такого рішення? Наскільки простіше буде організувати проти нього новий Майдан? А це - нестабільність і наступний щабель у процесі краху пострадянської української держави.
Донбас в цей час буде облаштовувати життя, приводити до ладу економіку, мобілізувати населення в армію, навчати його. Тільки-но буде порушення перемир'я з українського боку - звільнення нових територій армією ЛДНР. Маленькими кроками до великої перемоги. Кількість в певний момент переростає в якість. А Росію ніхто не може звинуватити в агресії і ніяких нових санкцій. Погодьтеся, це блискуче.
Ополчення виграє війну, а російська дипломатія раз за разом стратегічно виграє мир. Правда, треба віддавати собі звіт в тому, що запанує він ще не скоро.
Поділитися: