Минув рік. Так ось ти яка, євроінтеграція...
Рік тому, з 18-го по 20-те лютого, в Києві відбувався апогей так званої «революції гідності», замішаної на крові як протестуючих, так і співробітників міліції, які намагаються захищати громадський порядок.
Завершилось це протистояння тим, що 23-го лютого легітимний президент України Віктор Янукович був змушений залишити країну.
Взагалі, «кривавого» диктатора прогнали, вулицю Інститутську в Києві перетворили на суміш кладовища та алеї слави «Небесної сотні», учасники якої приїхали в столицю творити історію, а воно он як вийшло ...
Полегшало?
Привели Україну в щасливу сім'ю європейських народів ті, хто розповідав про красу життя в ЄС; ті, хто обіцяв безвізовий режим і європейські зарплатні; ті, хто обіцяв «кулю в лоб», якщо щось піде не так; ті, хто обіцяв себе публічно спалити за європейський вибір?
Чи пам'ятають про свої публічні євроекстази на Майдані Арсеній Яценюк, Руслана Лижичко, Людмила Денисова та інші «євроінтегратори»?
Напевно пам'ятають, але вже навряд чи в цьому зізнаються ...
Адже саме «революція гідності» спровокувала результат Криму, початок війни на Донбасі, загибель тисяч людей і руйнування квітучих міст, Іловайський та Дебальцевський котли, катастрофічне зубожіння населення, фантастичні ціни на комунальні послуги, формування революційних банд в обласних центрах, що все частіше підміняють собою державну владу, і багато чого ще.
Як оцінюють свою участь у подіях осені-зими минулого року «прогресивні» і свідомі українці, які розглянули в Януковичі, його команді і росіянах старовинне всесвітнє зло, що заважає їм повноцінно жити і розвиватися? Що відчувають ці «патріоти», згадуючи, як рік тому з каструлями на голові стрибали на центральній площі країни з зойком «хто не скаче, той москаль»?
Ось вона Європа, до якої вони так прагнули. Вони довго її звали, і Європа прийшла. Тільки чи такою вони її собі уявляли?
До слова, 18-го лютого в Миколаєві пройшов мітинг-реквієм на пам'ять про «героїв Небесної сотні». На цей захід прийшло аж ... 30 осіб. В основному члени маргінальних ВО «Свобода» та «Народного руху України». Миколаїв - півмільйонне місто. Чи це не є показником успіху тих, хто стрибав «за нашу і вашу свободу»?
Все минає, і це теж мине.
Життя все розкладе на свої місця і всьому надасть оцінку.
Тільки ось вбитих на війні вже ніколи не повернути, а зруйновані міста Донбасу навряд чи відновлять навіть у середньостроковій перспективі.
Хоча кому до цього є справа?
Ось міністр оборони Полторак оголосив, що «українські воїни здобули блискучу перемогу на Дебальцевській дузі. Підступний ворог осоромлений, доведена міць українського зброї».
Взагалі, правда у кожного своя ...
Точка зору редакції може не співпадати з точкою зору автора
Поділитися: