Мирні страждання по обидва боки війни
18-го березня президент України Петро Порошенко підписав закон «Про внесення зміни до ст. 10 закону України "Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей"».
Раз черкнувши пером, президент України поставив під загрозу політичне врегулювання конфлікту на Донбасі. Внесені зміни суперечать букві й духу лютневого Комплексу заходів з виконання Мінських угод, який був підписаний в результаті багатогодинних переговорів голів провідних європейських держав та учасників Тристоронньої контактної групи.
Вирішили не відставати від українського президента також народні депутати, які, «виконуючі» Мінські угоди, прийняли постанову № 2396 «Про визнання окремих районів Донецької та Луганської областей тимчасово окупованою територією».
Завдяки подібним діям ймовірність політичного врегулювання конфлікту на Сході України стала прагнути до нуля. І якщо суто «військові» пункти Мінських угод протиборчі сторони худо-бідно виконують, то політичне «заморожування» кризи несе не менш суворі наслідки для мирного населення Донбасу, що вже більше півроку знаходиться в тяжкому становищі.
Перш за все, «законотворчість» українських депутатів та президента не сприяє відновленню зруйнованого війною житла та об'єктів інфраструктури. Очевидно, що безглуздо реанімувати зруйновані заводи, затоплені шахти та аварійні будинки в умовах, коли хитке «перемир'я» може бути порушене в будь-який момент, та всі витрачені зусилля виявляться марними. Безумовно, керівники самопроголошених ДНР/ЛНР докладають всіх зусиль для того, щоб хоч якось відновити все зруйноване війною. Велику допомогу цьому процесу надає й Росія, яка регулярно відправляє гуманітарні конвої з будматеріалами на Донбас. Тим не менш, в умовах політичної невизначеності ці заходи не можуть бути достатніми.
Окрема «пісня» - це забезпечення населення харчами. Більшість мешканців Донбасу, особливо з числа самотніх пенсіонерів, банально недоїдають. І якщо у великих містах основною причиною цього є нестача грошей, то в селах та маленьких населених пунктах часто відсутні харчі першої необхідності. А припинення Києвом сплати пенсій та інших соціальних допомог лише посилює проблему. Одних гуманітарних конвоїв з харчами з Росії явно недостатньо.
Цікаву позицію в цьому питанні займає українська сторона. Складається враження, що економічна та харчова блокада після досягнення перемир'я лише посилилася. Повідомляється, що благодійний фонд Ріната Ахметова регулярно стикається з труднощами при перетині українського кордону зони АТО. І нехай представники «добровольчих» батальйонів не розповідають казки про те, що фури, які вони «гальмують», забиті горілкою та тютюном. Всі чудово розуміють, що українські блокпости часто не пропускають транспорт саме з харчами та предметами першої необхідності.
Та й чого тут дивуватися, якщо українська влада вже більше півроку не сплачує пенсіонерам Донбасу заслужені пенсії? Та створюють усілякі перепони для тих пенсіонерів, хто намагається виїхати на «Велику землю» за належними їм грошима. За останній час пролунало кілька заяв представників самопроголошених ДНР/ЛНР про те, що в республіках буде функціонувати власна фінансова система, та бажання влади самостійно здійснювати пенсійні та інші сплати.
Але знову ж таки, в умовах політичної «заморозки» конфлікту й блокади з боку Києва ці сплати не зможуть носити регулярний характер. Тим більше, що дефіцит харчів та інших товарів першої необхідності автоматично піднімає ціни на цю продукцію. А зрив перемир'я та відновлення бойових дій взагалі зведе нанівець усі зусилля місцевої влади щодо повернення регіону до нормального життя.
А що ж по інший бік «лінії зіткнення»? Звичайно, якщо говорити про області, крім Донецької та Луганської, то ситуація тут кардинально інша. Перш за все, відсутність руйнувань зважаючи на повну відсутність бойових дій. Про війну людям нагадують лише поховання загиблих учасників АТО та мобілізаційна кампанія, розпочата київською владою. Тим не менш, неоголошена війна б'є по людях і тут. Перш за все, в економіці. Падіння прибутків населення, зростаючі ціни, збільшені в рази комунальні тарифи, девальвація національної валюти ...
Регулярно повідомляється про багатомісячні затримки із сплатою зарплат на великих промислових підприємствах України, і, як наслідок, - масові протести зневірених людей. Найбільше людей обурює те, що влада всі труднощі та провал «реформ», що проводяться, списує на війну. При цьому люди обґрунтовано мають сумніви, що гроші, які виділяються на забезпечення армії, витрачаються за призначенням. У суспільстві побутує думка, що влада банально «зіпхнула» турботу про армію на волонтерів та родичів військовослужбовців. І головне - чому влада «заморожує» конфлікт та не виконує свої зобов'язання по Мінським угодам?
Зрозуміло, втома від війни та страждання мешканців України не йдуть ні в яке порівняння з тяжким становищем мирного населення Донбасу. Як кажуть, їм би наші проблеми ... Але все пізнається в порівнянні. Ще рік тому ніхто й уявити собі не міг, що наша країна опиниться в такій глибокій економічній та політичній кризі.
Люди по обидві сторони «лінії зіткнення» хочуть миру, а не тимчасового перемир'я. Але складається враження, що цього не хоче керівництво України. Інакше навіщо було «саботувати» взяті на себе зобов'язання за Мінським угодами?
Точка зору автора може не збігатися з точкою зору редакції
Поділитися: