Мобілізаційне шахрайство, або за що українців відправляють на забій
Українців готують до нової «великої війни». Якщо наприкінці 2014 року, у дні «битви» за бюджетні кошти Київ підтверджував стабілізацію ситуації на Донбасі, а про дотримання «режиму тиші» заявляли навіть «гучномовці АТО», то на початку року 2015-го ситуація різко змінилася. Засоби масової пропаганди знову взялись методично обробляти аудиторію, буквально з кожним днем піднімаючи оберти військової риторики, а тема четвертої хвилі мобілізації, мабуть трохи забута в грудні, знову виникла на порядку денному.
Зокрема, скориставшись новорічними святами, Міністерство оборони оголосило заходи приписної кампанії юнаків 1998 року народження. Хоч чиновники й заявляють, що ці заходи мають лише мирний характер, диму без вогню не буває. Не хотілося б порівнювати з нацистською Німечиною, але саме агонізуючий Рейх в останні місяці ВВВ кидав під траки радянських танків підлітків та навіть дітей. В той же час, Радянський Союз ніколи, навіть під час запеклих боїв на нашій території в перші роки наступу супротивника, не оголошував призив на фронт для хлопців молодших за 18 років (до початку ВВВ до армії йшли тільки 19-річні), а люди, вік яких перевищував 45 років, були залучені переважно на тилових роботах. І це при тому, що люди тоді були «не ті, що нині», й порівнювати тодішніх та теперішніх однолітків, що ледве покинули шкільну лавку, категорично не можна.
Не дивлячись на те, що Київ знову обіцяє мобілізувати виключно «профільних спеціалістів», сумнівів немає: забирати на війну знову будуть за залишковим принципом – тих, хто попався/не зможе «відкосити» - закриваючи очі навіть на вік. Оголошений «план» - 200 тисяч осіб за рік – схоже, й зовсім «взятий зі стелі»...
Хто, як не «молоді та злі» (та найбільш схильні до пропаганди незміцнілі розуми), піде на війну, коли три попередні мобілізаційні кампанії були фактично провалені. Не тільки в плані результату – це окреме питання. Київ провалив саме організаційну частину так званої АТО: на передову потрапили самі незахищені прошарки населення – хлопці з селищ, з депресивних регіонів, на яких, крім того, було покладено фінансове та матеріальне забезпечення. Хочеш воювати та вижити – шукай кошти на бронежилет та тушонку. Держава, урізавши на догоду військових витрат соціальні виплати та вводячи спеціальні податки та збори, фактично відхрестилась від забезпечення своїх вояків на Донбасі, воліючи «засвоювати» кошти на збільшення чисельності чиновників та фантастичні до абсурду проекти на кшталт стіни вздовж кордону з РФ.
Ще одна показова деталь: говорячи про четверту хвилю мобілізації, Київ заявляє, що свіжі сили потрібні виключно для ротації сил на Донбасі, тим самим, побічно стверджуючи, що війська ДНР та ЛНР не збираються просуватися вглиб України та вести дії з наступу, що неодноразово підтверджувало й тамошнє керівництво.
Головне ж в історії з АТО полягає в тому, що самі її правові підстави відверто шиті білими нитками владою, з майстерність шахрая склавшої зручну їй колізію. З одного боку, вона обґрунтовує конституційний обов’язок українців йти на фронт, з другого – знімає з Києва будь-яку відповідальність не тільки перед бійцями, але й перед мирними громадянами.
Так, закон «Про боротьбу з тероризмом» не передбачає мобілізацію у принципі, а визначення АТО було нашвидкуруч введене відповідними змінами Верховної Ради лише минулого літа, вже після того, як вона була розпочата. Мобілізацію для участі в АТО пояснюють «особливим періодом», що прописаний у законі «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Однак сам механізм проведення АТО ні в якому документі не вказаний, а її офіційний початок (15 квітня) начебто регулюється указом в.о. президента Олександра Турчинова від 14 квітня про введення в дію відповідного рішення СНБО, зміст якого донині таємничий для суспільства. Більш того, територія АТО була визначена розпорядженням уряду лише 30 жовтня (!) – більш, ніж через півроку після її фактичного початку.
Питання, чому політики говорять про війну з Росією, але при цьому, не оголошують про введення військового (або хоча б надзвичайного стану), вже набили оскому. Тільки чітких відповідей на нього українці від влади донині не отримали.
Хоча вони розташовані на поверхні. По-перше, в разі реальної війни, а не АТО, Україна не може розраховувати на міжнародну фінансову допомогу ( у тому числі, й кредити), без яких її чекає дефолт. По-друге, введення військового (або надзвичайного) стану передбачає централізацію управління країною та усунення від влади в регіонах олігархів.
Нарешті, в разі військового або надзвичайного стану влада буде зобов’язана забезпечити евакуацію та розміщення населення. Замість цього – Донбасу скасували пенсії, влаштовуючи тим, хто там залишився, справжню блокаду, а вимушеним біженцям – усі кола аду чиновників та травлю ЗМІ, що формують масову свідомість, яка давно знаходиться на межі колективної шизофренії.
Поділитися: