На річницю революції невігластва
Можна скільки завгодно писати про те, що воно там було на Майдані, і хто керував розстрілом Небесної сотні - Парубій, Сурков з Путіним, або Кобзон з Пореченковим - і скільки з тих часів заготовили на Донбасі небесних сотень - двісті, триста, тисячу або десять тисяч.
Але факт залишається фактом: революцію честі й гідності, що відзначається з усіма необхідними некрофільськими почестями та ритуалами хіба що у створеній за допомогою ЗМІ віртуальній реальності, варто перейменувати в революцію невігластва.
Ті, хто стояв на Майдані, не розуміли зовсім нічого і не зовсім нічого не знали:
Про особливості функціонування економіки і фінансів.
Довести економіку до занедбання найлегше, а вивести з нього практично неможливо. Тому, якщо вже бути чесними, то маси не цікавить річниця Майдану. Їх цікавить курс гривні до долара, тарифи на послуги ЖКГ, звільнення на роботі і мобілізація;
Про своїх лідерів, мови яких вони чули стоячи біля сцени. Ті, хто обіцяв фури з європейським золотом, безвізовий режим з ЄС з понеділка і шляхи, вимиті болгарським шампунем «Кря-кря», насправді зайнялися некрофілією, відправляючи свою паству на забій заради своїх майнових зацікавлень та влади;
Про свою країну, яка виявилася єдиною лише в їхній уяві. Тільки невіглас вважав, що Україна рівномірно заселена лише українцями і в ній немає болгар, гагаузів і росіян, а молдавани і греки побажають вмирати за інтереси буржуазії. Тільки ідіот вірив у те, що всі регіони країни однакові і жителі Бессарабії зрадіють можливості загинути на Донбасі, де більшість була лише проїздом або й зовсім ніколи не було;
Про свою армію і батьків-командирів, які готові зрадити, втекти і пограбувати та отримати за це орден героя і нову автівку. Про воєнкомів, що гребуть гроші за відкуп від армії;
Про свою історію, яку вони ніколи не бажали вчити, вважаючи, що вона нічому не вчить. Не бажали знати історію Крут, а вони відгукнулися Іловайськом та Дебальцевим. Забули про Руїну 17-го століття, яка раптово матеріалізувалася в 21-му. Чи не пам'ятали про кошових отаманів, які реінкарнували в Сашкові Білому та Семені Семенченкові, витіснили в далекі закутки підсвідомості гайдамаків, а вони повернулися звідти в амплуа банд мародерів;
Про суспільство, в якому вони живуть. Хто читав Карла Маркса або хоча б ознайомився з його класової теорією? Хто вважав пролетарів Донбасу ідіотами і бидлом, яке ходить на працю за свистиком ахметівського підприємства? Хто вірив в буржуазію і прагнув стати її частиною, а тепер, будучи відірваним нею, змушений вмирати за її інтереси? Кого цікавив Семюел Гантінґтон з його зіткненням цивілізацій? Хто що чув про політекономію? Тепер розсерджені пролетарі нищать селянські армії під керівництвом боягузливої і дурної буржуазії, що біжить першою з поля бою.
Зараз мешканці цієї богом забутої країни вмирають виключно з власної провини. Точніше тих, хто тоді стояв і стрибав, вірячи у світле європейське майбутнє, в ефемерності якого тепер соромно собі зізнатися, тих, хто тоді, рік тому вважав себе найрозумнішим і вірив у свою винятковість.
Не було ніякої революції гідності. Була революція невігластва і лінощів з людськими жертвопринесеннями, що розбудили кривавого Молоха.
А тепер лише кров знову його приспить. І правда, яку не хочеться знати і яку соромно пізнати.
І вам, герої, жити з нею.
Поділитися: