Навіщо особливий статус регіонам?
З моменту підписання нових мінських домовленостей в політичний побут міцно увійшов вираз «особливий статус окремих регіонів». Ця фраза все частіше з'являється на сторінках газет, її постійно чути з вуст політиків. Настав час розібратися, що ж мається на увазі під «особливим статусом».
Підставою для надання регіону особливого статусу має бути домінування на його території осіб нетитульної національності. Оскільки в паспортах України немає графи «національність», з'ясовувати кількість представників тих чи інших етнічних груп можливо через контакт з лідерами їхніх громад. Мова йде про угорців, румунів та болгар, які вже неодноразово заявляли про необхідність створення національно-культурних автономій на територіях Закарпаття, Буковини та Бессарабії.
В першу чергу, особливий статус - це право місцевих громад мати народну міліцію, а також впливати на призначення прокурорів і суддів. Тобто, мова йде про зміцнення місцевого самоврядування.
Це розумна вимога, оскільки лише досконале знання законодавства не є запорукою того, що суддя прийме справедливе рішення. Робота з людьми вимагає насамперед глибинного розуміння особливостей у поведінці тієї чи іншої етнічної групи. Приказка «У чужий монастир зі своїм статутом не ходять» вельми доречна в даному випадку.
Окремий випадок - це особливий статус «Порто - Франко» для Одеси. Вимога особливої економічної зони для портового міста своєчасна та актуальна. Створення зони безмитної торгівлі пожвавить економіку регіону і буде сприяти появі тисяч нових робочих місць, а це буде в нагоді, коли велика кількість людей відчуває проблеми з працевлаштуванням. Тут мова йде про особливий статус у зв'язку з природно-територіальними особливостями місцевості, а не її етнічним складом. Прецедент створення «Порто - Франко» вже був у позаминулому столітті, так що вимога його появи знов цілком обґрунтована.
Особливий статус окремих районів не є забаганкою, або чиєюсь особистою примхою, а юридичною нормою, продиктованою духом часу. Політика суспільного усереднення - хибний шлях, що веде до розколу держави. Нажаль, доводиться визнати, що офіційний Київ не тримає руку на пульсі периферійного політичного життя і не встигає адекватно і своєчасно реагувати на події, що відбуваються в регіонах. Порошенко, Яценюк і парламент поки що не усвідомили досвід подій на Донбасі і не зробили правильних висновків.
Зараз владі вкрай необхідно замислитися над тим, як створити і законодавчо закріпити ефективний механізм надання особливого статусу окремим регіонам. Система надання особливих статусів окремим регіонам має стати зрозумілою і універсальною. Політичним силам, що позиціонують себе прогресивними, час показати у справах те, що вони йдуть у ногу з часом. Збереження рівноваги в державі між різними етнічними групами - завдання, що вимагає пильної уваги і ретельного опрацювання.
Питання отримання особливих статусів для Закарпаття, Буковини та Бессарабії залежить від того, наскільки злагодженими і наполегливими виявляться угорці, румуни і болгари в боротьбі за свою автономію. Стукайте - й вам відчинять. Тільки щоб достукатися до центральної влади, треба довго і наполегливо добиватися в усі офіційні двері. Чи будуть здатними на це національні меншини - питання відкрите. Але абсолютно точно, що вираз «особливий статус окремих районів» зникне ще не скоро.
Точка зору автора може не збігатися з точкою зору редакції
Поділитися: