Навіщо відроджувати порто-франко в Одесі
У минулу п'ятницю в Києві відбулася прес-конференція громадської організації «Одеса за порто-франко», на якій я був присутній в якості запрошеного експерта. Отже, що за порто-франко таке і з чим його їдять.
Порто-франко – це режим безмитного ввезення або вивезення товарів. Надавався зазвичай портам для їхнього розвитку, а також для економічного розвитку прилеглих регіонів. У 19 столітті Одеса отримала цей статус майже на 40 років (1819-1858 р.р.), що багато в чому забезпечило швидкий розвиток міста. Зрозуміло, порто-франко не був панацеєю, його негативні сторони (в основному корупція і контрабанда) добре відомі і ми їх не відкидаємо. Про панацею ніхто й не говорить, але нерозумно заперечувати й плюси. Створення спеціальної економічної зони – перевірений часом метод економічного стимулювання територій. Суть зводиться до відомій фразі «Все отрута і все ліки». 40 років виявилося занадто довгим терміном, це потрібно враховувати сьогодні.
Зрозуміло мова не йде про те, щоб відновити в Одесі митний режим часів Російської імперії. Назва – лише данина історії. Слід повторити не форму, а результат – дати поштовх розвитку регіона, а можливо й України.
Сьогодні порти Одеси використовуються в основному для сировинного експорту і уряд на це ніяк не реагує. А якщо й реагує, то результатом стає не стільки турбота про підвищення в структурі експорту частки продукції високого переділу, а перехід порту в приватні руки. А створення на території області низки територій з правом спеціальної економічної зони дозволило б створити додаткові робочі місця, а на експорт відправляти вже не тільки зерно (зернові термінали вже добудовуються, не ламати ж їх тепер), але й продукти його переробки: крупи, борошно, крохмаль, а також продукти глибокої переробки (вітаміни, біодобрива, промислові ферменти).
Статус такої території слід було б надати й Одеському НПЗ (зрозуміло, після вирішення питання з тим, хто буде його власником). Україна є єдиною у світі державою, що поєднує непоєднуване. При тому, що на Україні розташовано 6 НПЗ, які сумарною потужністю переробки в кілька разів вирівнюють потреби країни, ми тільки на 15% забезпечені паливом українського виробництва. Не кажучи вже про те, що половина імпортного палива – з Білорусі, де його виробляють в основному із привізної сировини.
Ще однією галуззю в області, яка терміново потребує створення ВЕЗ, є туризм. З одного боку, після втрати Криму, Одеса залишилася єдиним великим морським курортом. З іншого, одночасно з цим вона повністю втратила російський туристичний трафік. Якщо додати до цього різке зростання курсу гривні, який вбиває човниковий бізнес, то вийде, що з трьох найбільш великих напрямків бізнесу, за рахунок яких Одеса виживала останні роки, паралізовані два. І нарощуванням експорту сировини цю ситуацію не виправити.
Створення ВЕЗ в Одесі та області має стати тимчасовим заходом, який частково блокує сировинний характер експорту, створивши в області переробні потужності, а також поверне до Одеси туристів – нових або колишніх, неважливо. Важливо що ті, що чомусь бачить у ВЕЗ сепаратизм, швидше його отримають без створення ВЕЗ – від відчаю й безвиході городян.
Точка зору автора може не збігатися з точкою зору редакції
Поділитися: