Нехтування пам'яті предків - вірний шлях до саморуйнування
Чим ближче наближається 9 травня - День Перемоги, тим гостріше я відчуваю свою віддаленість від нинішнього українського суспільства. Нововведення, що привносяться в життя київським урядом, пригнічують та змушують чіткіше усвідомлювати, що я ніяка не хохлушка, незважаючи на народження й проживання в цій країні.
Зрада пам'яті ВВВ стала таким собі прапором процвітаючого на Україні націоналізму. Зараз тільки ледачий не стверджує, що ВВВ - це пропаганда Радянського уряду, націлена на підтримку свого авторитету. Київські політики з трибун говорять про те, що Україна була окупована СРСР, а національними героями є не Зоя Космодем'янська та інші сміливці, а Степан Бандера та Роман Шухевич. В одеських школах прибирають стенди пам'яті, з підручників вирізують цілі шматки. Країна котиться в тартарари, нехтуючи пам'ять предків.
Я дозволю собі нагадати кілька висловів та дій київської політичної еліти, щоб освіжити у вашій пам'яті те, за що боролися наші батьки, діди й прадіди, і те, що зараз є ознакою «сепаратизму» ,що підлягає тотальному знищенню.
Указ президента Віктора Ющенка про присвоєння звань Героїв України Роману Шухевичу та Степану Бандері, пізніше скасований Віктором Януковичем. Влітку 2014 мер Львова знову звернувся до президента України Петра Порошенка з проханням увічнити пам'ять цих «героїв». Нагадаю, перший був ватажком УПА, а другий - лідером українських націоналістів. Як відомо, звірства цих, з дозволу сказати, людей жахали навіть німецьких нацистів у часи ВВВ. Детальніше можна ознайомитися тут. Правда, попереджаю, фотографії не для слабкодухих. До слова кажучи, Львів взагалі відрізняється толерантністю до фашизму та націоналізму. Так, в 2013 році, на сесії львівської міськради було вирішено скасувати за непотрібністю 9 травня День Перемоги і замість нього відзначати День жалоби.
Але перейдемо до більш близького часу. До часу громадянського перевороту 2014 року й встановлення на Україні націоналістичного режиму.
У травні 2014 було вирішено вилучити з вжитку георгіївські стрічки. Стрічки, з якими всі ми 9 травня ходили покладати квіти на меморіали пам'яті полеглим у ВВВ воїнам. Стрічки, які в 2014 році стали символом протистояння київським радикалам. Більш докладно я виклала свою точку зору тут.
«Як я можу вдягнути "маків цвіт" європейського суспільства, коли це саме суспільство з гордовитою байдужістю відкидає правду про громадянську війну і підтримує хунтівских силовиків у їх огидному прагненні вбивати співвітчизників? Як я можу вдягнути "маків цвіт", якщо жахлива трагедія в Одесі отримала лише заяви "заворушення на вулицях" від ОБСЄ? Як я можу вдягнути "маків цвіт", якщо бачу, як ЄС і Америка свідомо руйнує мою малу і велику Батьківщини? Зрештою, як я можу вдягнути "маків цвіт", коли більшість тих, хто раніше його носив (до 1945 року,) воювали проти моїх предків і на моїй землі?».
Жовтень 2014 відзначився заявою Держкомтелерадіо України про вилучення з обігу терміна «звільнення України від фашистських загарбників». За словами урядовців:
«Термін "звільнення" передбачає свободу, а в 1944 році Україна не стала вільною. Україна ... лише опинилася під іншим пануванням, результатом якого стали масові репресії і депортації, в тому числі сотень тисяч українців, поляків та цілого кримськотатарського народу. Волю і свободу український народ отримав тільки після 24 серпня 1991 року, звільнення України відбулося тільки з розпадом Радянського Союзу».
Володимир В’ятович, глава інституту Національної пам'яті України в листопаді 2014 заявив, що в українських підручниках повинен бути розвіяний міф про ВВВ та викреслені всі згадки про радянську пропаганду.
«Для нас Друга світова війна розпочалася 1 вересня 1939 року, і ми не маємо права звужувати її до Великої Вітчизняної - вона була набагато страшніше і трагічніше».
У березні 2015 року у все тому ж Львові ветеранам ВВВ запропонували зняти ордени і медалі. А це, товариші, вже повне беззаконня. Мало того, що ми плюндруємо своїми брудними чобітьми пам'ять загиблих за нас людей, так ми ще й знущаємося над живими легендами.
Мені хочеться втовкмачити кожному з націоналістів в голову єдину думку: «Країна, яка не поважає своїх предків, яка забула своє коріння - приречена на руйнування». Однак з кожним прожитим в Україні днем і новим, ухваленим Верховною Радою, законом я розумію, що між мною хохлушкою і хохлами в центральній і західній частині країни велетенська прірва довжиною у вічність. Бо те, що славлять у Львові, не піддається ніякому розумінню. У наявності «Стокгольмський синдром», при якому жертва закохується в свого мучителя. Саме таким захворюванням страждає велика частина українців. Але знаєте, що найстрашніше? «Стокгольмський синдром» не піддається примусовому лікуванню. Тому ми, російські хохли, просто приречені терпіти цей психічний гнійник на шкірі нашої України до тих пір, поки він не визріє й не розтечеться білим гноєм по всій Європі.
Точка зору автора може не збігатися з точкою зору редакції
Поділитися: