Непрочитані книги вміють мститися
Наполегливо продовжує створюватися враження, що нова українська влада робить все, щоб нічого не робити. Ні, звичайно, все, що стосується русофобської пропаганди - на цій ниві в поті чола трудяться всі високі урядовці. І не важливо, що багато хто з них, якщо так можна висловитися, етнічні росіяни. Тут все за класикою: коливався разом з лінією партії. Загалом, великий фільм Бернардо Бертолуччі «Конформіст» чудово ілюструє поведінку подібних, на жаль, типових особин.
Нова заява міністра культури В'ячеслава Кириленка, як кажуть, з тієї ж опери. Пан Кириленко запропонував ввести ліцензування імпортних книг. Ну й що тут такого? А давайте подумаємо, чи великий обсяг літератури, що завозиться в Україну зі, скажімо, Швеції чи Бельгії, або, наприклад, Бразилії? Звичайно, ні, тому що, на жаль, громадяни України ще не настільки європеїзувалися, щоб вільно читати по-шведськи або по-португальськи. Само собою, мова йде про книжки російського виробництва (хто б міг подумати?).
Природно, міністр цілком дохідливо пояснює причини, які спонукали його зробити таку пропозицію: «Потрібно ввести ліцензування для імпорту, конкуренцію. Тим більше, Україна в стані війни».
Не будемо акцентувати увагу, з ким Україна в стані війни, якщо депутати визнали Донбас окупованою областю, але так і не змогли «визначити» окупанта. Якщо ж йдеться про війну з Росією (ну, так багатьом хочеться), то не зовсім зрозуміло, як можна взагалі купувати продукцію у країни, з якою воюєш. І тут ліцензується не ліцензується ...
Насправді, основне питання в іншому: як співвідносяться один з одним ліцензування та конкуренція? Або ліцензування, й тоді це - меркантилізм та протекціонізм, або вільний ринок і конкуренція. І в даному випадку не має значення, що є більш корисним для економіки - має значення лише безглуздість озвученого міністром культури.
Але важко розгойдатися, а далі легко. На думку міністра, невірно, що в Україну продовжують потрапляти книги про збройні сили Росії, які б'ють по територіальній цілісності України. Тому перекрити їм шлях - це обов'язок держави.
Так і бачиш, як пан Кириленко грудьми закриває дорогу вантажівкам, що везуть небезпечну контрабанду. І взагалі, що значить «продовжують потрапляти»? Самвидав чи що їх друкує, або реально контрабанду везуть? Та кожен книжковий магазин замовляє цю літературу. А чому? Пан міністр не повірить, але тому, що її читають.
Ні, я все розумію: «москаля на гілляку» і т.д., - але європейський вибір як би вимагає європейських принципів ведення господарства. Проклинаючи «совок» та мріючи про вільний ринок, такі фортелі, як заборона книг, робити небажано. Адже на вільному ринку саме попит повинен визначати пропозицію, а в демократичному суспільстві запити людей - це закон. Не може урядовець забороняти літературу, яку хочуть читати громадяни.
Відверто кажучи, враховуючи низький рівень сучасної літератури взагалі, нічого поганого в тому, що які-небудь низькопробні бойовики (хоч про російську армію, хоч про занзібарську) перестануть потрапляти на полиці наших книгарень. Але ж при цьому не перестануть туди потрапляти низькопробні жахи або т.зв. жіночі романи. А Інтернет, де це все можна безкоштовно скачати, хто заборонить? Чи треба розуміти, що в перелік авторів, які прославляють російські збройні сили, увійдуть, наприклад, Лев Миколайович Товстий чи Костянтин Михайлович Симонов? А що робити з тим же Карамзіним? Чи не пущати?
Взагалі з книгами треба поводитися дуже обережно. А то ж європейський досвід поводження з книгами починався так:
Тривав ось так:
Продовжувавсь у такій формі:
А закінчитися може, як в класиці:
Рей Бредбері колись сказав: «Існує кілька способів спалити книгу. І світ повний людей, що бігають із запаленими сірниками». А якщо вірити його ж словам, «книги ,які ще не прочитані вміють мститися». Тому скромніше, добродії, скромніше.
Точка зору автора може не збігатися з точкою зору редакції
Поділитися: