Олексій Гончаренко і підступність історії
1-го березня в Москві на ході пам'яті Бориса Нємцова (що нагадує більш ходи бандерівців у Києві) російськими правоохоронними органами був заарештований український депутат і голова Одеської облради Олексій Гончаренко, призначений на цю посаду 14-го серпня 2014, тобто через дуже нетривалий час після одеської Хатині.
Сам Гончаренко описав події таким чином:
«Мене затримала поліція. Відвели до автозаку, відбирали паспорт. Потім паспорт повернули і вивели з автозаку, вдарили. Зараз тримають біля автозаку, не відпускають. Я нічого не вигукував, плакатів та прапорів не ніс - затримали просто за футболку».
Цей персонаж дійсно з'явився на ході в Москві у футболці з фотографією Бориса Нємцова і написом на ній «Герої не вмирають», що точнісінько копіює гасла київського держперевороту.
Але про це далі. Адже зараз слід зазначити, що його затримання жодним чином не могло бути пов'язане з написом на футболці. В іншому випадку правоохоронці затримали б половину учасників ходи, чого, звісно, не відбулося, бо в Росії, на відміну від сучасної України та багатьох країн Заходу, свобода слова таки існує не тільки на папері.
Порівняйте написи на московській ході
з написами на ході бандерівців
Як каже Дмитро Кисельов: «Збіг? Не думаю».
Враховуючи той факт, що Борис Нємцов був убитий напередодні антиурядових мітингів за типовим сценарієм помаранчевих держпереворотів під розхитування руху в Москві; затримання українського діяча, який брав участь в одеській трагедії 2-го травня 2014, виглядає дуже логічним. Чи прилетів Гончаренко до Москви з певним спецзавданням, чи це було його особистим поривом (що не виключено) - невідомо. Проте раз ситуацію 1-го березня антидержавним силам в Росії розгойдати все-ж таки не вдалося, виходить, правоохоронці відпрацювали розумно, в тому числі і щодо Гончаренка.
Не будемо робити необґрунтованих висновків, але подібні зустрічі, погодьтеся, викликають певні підозри.
Хоча, можливо, цією краваткою сенатор Маккейн лише пропонує пообідати декому в Києві за прикладом розшукуваного грузинською владою за корупцію пана Саакашвілі, який нині, незважаючи на мирні домовленості, від імені української влади веде перемовини із США про постачання зброї.
Але це ми побачимо пізніше.
Чи пов'язаний арешт з участю Гончаренка в одеській Хатині? Можливо. Адже, крім того, що український депутат перебував у натовпі погромників і паліїв, він ще й примудрився погуляти всередині будівлі після здійснення кривавих злочинів і фотографувати обвуглені і спотворені тіла патріотів-антифашистів.
Знову ж, чи брав участь він безпосередньо у скоєнні вбивств - невідомо. Це може визначити тільки слідство, яке в Україні вже майже рік «жахає» родичів загиблих, але не робить ніяких дій щодо покарання злочинців. Так от, брав Гончаренко безпосередню участь у вбивствах чи тільки спостерігав, нічого не роблячи для порятунку палаючих людей, що вистрибують з вікон після чого їх добиваюсь карателі з «Правого Сектора», - говорить саме за себе те, як він прокоментував ці події: «Одеса сама себе захистила від сепаратизму ... Шкода, що цього не сталося на Донбасі».
Чи варто провести слідство по такій особі? Напевно. Чи могла цим зайнятися Росія? З моральної точки зору не тільки могла, а й була зобов'язана, однак є норми міжнародного законодавства, які Російська Федерація виконує, незважаючи на те, що ті ж США на ці норми плюють вже давно (чого вартий арешт і викрадення російського громадянина Бута співробітниками ЦРУ на території третьої країни за сфабрикованим звинуваченням?). Тому Гончаренко був звільнений і повернувся на Україну, де тепер, уявляючи себе «в'язнем совісті» і «жертвою тоталітарного режиму», розповідає про те, як він героїчно опирався «кривавій гебні», хоча свідки стверджують, що в момент затримання він мало не розплакався.
Українська сторона, природно, підняла галас з приводу «незаконного» арешту, щоправда, чомусь не бажаючи згадувати вже точно незаконні арешти і депортації низки акредитованих на Україні російських журналістів. Але це все із серії «а мене за що?».
Звісно, що в нинішніх умовах в Україні одеська Хатинь розслідувана не буде, а злочинці не понесуть покарання, але ніщо не вічне. Гегелівська «підступність історії» часто грає злі жарти з тим, хто вважає, що вже схопив бога за бороду. І пригода з горе-депутатом напевно лише перша ластівка.
Адже не дарма Георгій Димитров на нацистському судилище казав, що «колесо історії крутиться, і його не зупинити».
Точка зору автора може не збігатися з точкою зору редакції
Поділитися: