Порошенко VS Коломойський: суперечка слов'ян між собою
Перший етап війни олігархів на Україні в умовах економіки, яка розсипається на очах, закінчився відставкою Ігоря Коломойського з посади губернатора Дніпропетровської області. Здавалося б, позбавленням позиції у владі Коломойський мав би бути переможений. Але аж надто невиразна «перемога» Петра Олексійовича та аж надто «зухвала» капітуляція Ігоря Валерійовича.
Порошенко підписує наказ тремтячими руками, то ж явно сильно нервує, а Коломойський відповідає щось зовсім неоднозначне - чи то «дякую за співпрацю», чи то «дякую за самодурство». Так не капітулюють.
А Порошенко продовжує здійснювати істеричні рухи тіла - через арешт глави МНС б'є по Яценюку (тобто по Коломойському в уряді) та вимагає від «Правого сектора» або одержати офіційний державний статус, або віддалитися з зони АТО. І це все, як кажуть, при живому-то Коломойському, котрий не втратив поки ані грошей, ані активів.
Ми пам'ятаємо, чим закінчилася спроба роззброїти «Айдар». Закінчилася вона київським штурмом та озброєнням «Айдара» ще й важкою технікою. А звіру адже тільки дай понюхати кров. Як відібрати зброю у тих, хто за останні півроку звик нею користуватися, як у побуті пилососом або чайником?
Власне, це ми і спостерігаємо на власні очі. 25 березня прес-служба Добровольчого українського корпусу «Правого сектора» заявила, що не підкориться рішенню влади розпустити добровольчі батальйони.
Мало того, починаються розмови про те, що в цьому питанні на Порошенка чиниться тиск з Москви. А адже тут вже півкроку до оголошення Петра Олексійовича агентом Кремля.
Великий Конфуцій колись прорік: «Перемога - це поразка». Сенс в даному випадку в тому, що якщо переможець: а) не добиває противника остаточно, або б) не йде з ним на компроміс, дозволяючи супротивнику зберегти обличчя, то стратегічно перемога закінчується поразкою.
А адже Коломойського не те, що не добили, він взагалі не втратив своїх можливостей, а після відставки навіть дещо придбав. Віднині він немов би вже не відповідає за події в області, а відповідальність перекладається на нового губернатора, призначеного ким? Природно, президентом Порошенком.
З усього видно, що залишилося тільки організувати невелику сварку в Дніпропетровську. Я далекий від думки, що Коломойський пустить до своєї вотчини ополченців з Донбасу - достатньо буде одного натяку. А натяків уже було достатньо. За допомогою ЗМІ свого часу всі дізналися, що саме команда Коломойського задавила Дніпропетровську народну республіку, а тому провокації в місті після відсторонення Ігоря Валерійовича будуть виглядати саме як повернення республіканців, а значить, як удар по Порошенку. І від масштабів провокацій, можливо, буде залежати, чи не зажадає зомбований ЗМІ, але все ж, народ повернення свого героя. Адже не дарма Віче збирається.
Втім, провокації почалися моментально. На сході Дніпропетровської області підірвані залізничні колії під складом з вугіллям, і схоже, що це тільки початок. А як інакше? Адже правоохоронні органи корумповані і взагалі куплені Путіним, і все трималося лише на олігархічних ОПГ (ой, вибачте, на батальйонах територіальної оборони). Тепер же батальйони немов би самоусунулися від вирішення подібних завдань (адже сам президент зажадав). І ось, виявляється, що міліція таки не справляється.
А тут ще й новина про те, що Росія має намір зупинити поставки феросплавів за демпінговими цінами з підприємств Коломойського. І куди тепер подітися бідному олігарху?
Олександр Сергійович Пушкін колись написав такі рядки:
«Залиште: це суперечка слов'ян між собою,
Домашній, старий спір, вже зважений долею,
Питання, яке вам не вирішіть».
Суперечка єврейських олігархів (без тіні неприязні до єврейського народу, як правило, і страждаючому через таких от персонажів) дійсно домашня суперечка, й лізти в неї не треба. Нехай павуки б'ються в банку. А за цей час український народ наблизиться до прозріння і зрозуміє, нарешті, яку катастрофу він приніс своїй країні, підтримавши Майдан.
Точка зору автора може не збігатися з точкою зору редакції
Поділитися: