Про політичні жертвування
Часто у нас з вами заходить мова про репресії всіх видів та ґатунків, які скрізь відбуваються в нашій вільній, демократичній, європейській країні. Репресії проти журналістів, репресії проти ухильників, репресії проти сепаратистів або призначених такими. Ну «й таке інше». Але ось про що говорити не хотілося - це про репресії проти колишніх регіоналів. Власне, що казати? Їх будинки розграбували, їх рахунки заарештували, у них відібрали депутатські посвідчення. Хтось відкупився, хтось «перефарбувався», але ж хтось має бути призначений винним. Вони програли та сплачують репарації за тим самим принципом, за яким Яценюк хотів би оточити Росію. Одна проблема - Росію забули перемогти. А ці переможені і все ще сподіваються, що покірної голови меч не знесе. Ті, хто мислив більш раціонально, втекли. А Єфремов та Чечетов залишилися, ймовірно, в надії на те, що якось зможуть стати в нагоді для нової влади. Ну ось і знадобились.
Взагалі, говорити про них не хотілося. Жертв режиму й так занадто багато (більшість з яких невинні), щоб жаліти тих, хто своєю жадібністю і недоумкуватістю створював підґрунтя для державного перевороту. Але неможливо обійти їх увагою, кажучи про механізми репресивного апарату, який запустили в нашій країні. Адже потрібно розуміти, як це працює, а головне - навіщо.
Для ілюстрації візьму цитату відомого в блогосфері патріота, активіста Майдану і колишнього (а може, й майбутнього) учасника АТО Дмитра Резніченка. Дмитро, який брав участь у нещодавньому т.зв. «Марші Правди», максимально зрозуміло позначив надії і сподівання української патріотичної громадськості: «У мене нема питань до влади з приводу курса гривні. Я малим пережив 90-ті, я знаю, що після соціальних катаклізмів булки з неба не сипляться. У мене нема питань до влади щодо катастроф на фронті. Я був на фронті, тому не зображаю з себе військового експерта, чудово усвідомлюю, що не маю ані повної інформації, ані морального права судити людей, які несуть на собі відповідальність за керування військами. Але я маю питання, яке мучить мене вже рік: чому не сидить Єфремов?! Чому не сидить Медведчук? Чому не сидить Кернес? Чому не покарані вбивці Майдану?»
Розумієте, є такий прошарок суспільства, який готовий жерти кору з дерев, гнити в окопах і спостерігати повне знищення власної країни, тільки б сиділи у в'язниці Єфремов, Медведчук та Кернес. Не засуджуйте їх: ми теж потроху такі. Ми теж десь готові поступитися матеріальним добробутом заради перемоги справедливості, якою ми її розуміємо. А влада завжди рада маніпулювати цією людською властивістю. Ви ж пам'ятаєте, як та сама Партія регіонів вабила нас цукеркою з російською мовою перед кожними виборами? Як правило, це робилося в той час, коли у них не було можливості надати будь-яких відчутних успіхів в економіці та зростанні рівня життя. Доводиться вдаватися до ідеологічної риторики - це дешево й сердито. Регіонали ширяли в очі якусь ритуальну стабільність (справжню ціну якої багато хто зрозумів тільки зараз), а там де її не вистачало, брали ідеологічними закликами: «Ми повернули правду історії!», «Прапор перемоги в надійних руках!», «Фашизм не пройде!», - якби це були не тільки порожні слова.
Сьогоднішня влада, неспроможна забезпечити матеріальні потреби громадян навіть на рівні «регіональної» стабільності, розваливши все, що якимось дивом працювало, і зануривши країну в хаос - не має інших способів впливу на громадян, крім апеляції до найпримітивніших почуттів натовпу. І якщо натовп, спрямований патріотичною риторикою, згоден на дефолт, розруху, злидні та військову поразку, але хоче в обмін якусь ілюзію помсти, то це легко забезпечити. Ви скажете: «Вибіркове правосуддя»? Правосуддя тут взагалі ні до чого. Ним тут і не пахне. Нікому не цікаво доводити, винні або ні Єфремов з Чечетовим. Вони жертовні козли розгрішення. Їх провина не потребує доказів, їх не любить натовп, отже вони - винні. Згадайте процес над Тимошенко. Всім було начхати, за що саме вона сидить. Знали, що вона винна, а формальний привід не такий вже й важливий. І тепер в символічну дату - річницю Майдану - коли люди підводять уявні підсумки, влада повинна якось продемонструвати, що всі позбавлення простого народу були не марні. І як зручно, коли під рукою є апріорі винні, якщо не у всіх бідах, то хоч в чомусь. Натовп не такий вже й примхливий. Посадіть Єфремова та роздувайте долар хоч до сотні гривень. Порвіть Чечетова кіньми і можете загнати армію в новий котел. На якийсь час це спрацює, і натовп піде додому задоволений. А коли знову почне волати, завжди можна знайти нову жертву.
Точка зору автора може не збігатися з точкою зору редакції
Поділитися: