Про різницю між армією, добровільним батальйоном та бандою
Давно, ще минулої весни, коли територіальні батальйони, що сформувалися опісля в Нацгвардію, ще тільки з'явилися, найбільш далекоглядні попереджали: нічого доброго з цієї вигадки в перспективі не буде, лише шкода. Але якщо в 2014 році всі «плюси» від діяльності згаданих формувань переважно отримували мешканці Донецької та Луганської областей, то тепер прийшла черга й решти України. Днями Г. Москаль оголосив, загалом, таємницю Полішинеля: на базі батальйону «Айдар» фактично виникло бандформування. Члени якого, залишивши на час «одвічне лицарство», зайнялися мародерством, рекетом та грабіжництвом на підконтрольних Україні територіях.
Це - вкрай важливий момент. Чутки про те, що в батальйоні не все ладно, ходили й раніше, проте перш йшлося про терор на територіях, які Україна не контролює. Для мене особисто різниці немає ніякої, проте деякі виправдовували такі дії: мовляв, так їм і треба, сепаратистам, самі винні. Тепер же прийшов час здіймати в здивуванні брови: «А нас за що?»
А ось за що. За нечутливість і дурість. За нерозуміння елементарних речей: монополія на насильство належить державі. Якщо право на насильство починає розповсюджуватися по всіляких добровольчих батальйонах, то рано чи пізно у підсумку вийде махновщина. Спочатку махновщина організована, тобто та, що використовує як кормову базу «чуже» населення. Потім неорганізована (яка починає потихеньку грабувати й «своє» населення, шукаючи в ньому «неправильних»). І нарешті, хаотична - коли межа між добровольцем і бандитом стирається начисто.
Нагадаю, що офіційно батальйону нібито як немає вже більше місяця. Ще наприкінці січня повідомлялося про його розформування, після чого екс-айдарівці влаштували пікетування Міноборони, закоптивши трохи огорожу палаючими шинами. Потім його екс-командирові (а нині депутату ВР) Мельничуку вдалося домогтися скасування цього рішення. І ось тепер новий скандал.
Не так давно в британських ЗМІ з'явилися одкровення якогось «Шафрана», британського військового інструктора, який готував неназваний загін добровольців (цілком можливо, що одного з батальйонів).
«Активісти Майдану - найгірші, серед них багато безробітних, у яких немає ніякої мети в житті, - характеризує їх "Шафран". - Вони вступили до армії, але не бажають навчатися дисципліні. Коли я намагався чогось їх навчити, вони говорили: хто ти такий, щоб вчити нас, та я на Майдані пляшки із запальною сумішшю кидав».
Знову-таки, судячи з повідомлень у ЗМІ, на навчання нацгвардійців йде приблизно місяць. В армії ж місяць йде тільки на КМБ (курс молодого бійця), і чи не найголовніше, чого там вчать, - субординації і розуміння того, чим армія відрізняється від усіх інших людських колективів. Самі ж найкоротші курси підготовки молодшого офіцерського складу (в нашому випадку взводних) становили в СРСР 3 місяці, і це під час війни. Тому що було розуміння: на війні ненавченій людині робити нічого, від неї там одна шкода - їй самій та оточуючим.
Випадок з «Айдаром», на жаль, лише перший, будуть інші і не одноразово. За минулий рік тербатів встигли наклепати кілька десятків, і всі вони, суттєво, від «Айдару» мало чим відрізняються. Якщо лінь читати, подивіться «Весілля в Малинівці», освіжіть пам'ять. У ті часи на території України подібних «Айдарів» теж вешталося чимало. До речі, сам Махно до махновщини ставився більш ніж негативно і командира одного з таких «тербатів» - отамана Григор'єва - пристрелив власноруч. За погроми.
Точка зору автора може не збігатися з точкою зору редакції
Поділитися: