Рада затвердила, що Україна перемогла
Старенькі у черзі на сплату комунальних послуг затвердили рішення, що Зінька з 25-ї квартири - повія; Ванька, Любчин син, усі ліфти обісцяв; а в уряді сидять суцільно злодюги, Сталіна на них немає. Це важливе рішення приблизно дорівнює за своїм значенням з іншим рішенням, яке було прийнято Верховною Радою України 27 січня. Як ви, мабуть, знаєте, Верховна Рада прийняла постанову про визнання Росії країною-агресором, а також затвердила порядок визнання організацій терористичними, маючи на увазі під цими організаціями, звичайно ж, ДНР і ЛНР.
Запізнилися трохи з цим рішенням, вам не здається? Виходить, до цього часу у владі не були впевнені, що Росія - агресор, а ополченці - терористи? Дивна річ. По телебаченню казали, що воюємо з Росією, навіть цілі дивізії громили. І бойові дії проти ополчення називали анти-терористичної операцією, значить і про терористів, ніби як, давно здогадувалися. А тепер з'ясовується, робили це як би навмання, не розібравшись? Тобто не були впевнені, але про всяк випадок бомбили. Ну зараз формальності до ладу, можна й далі воювати.
Гаразд, визнали, потішили себе, молодці. Далі що? Війну «терористам» оголосите, почнете міста обстрілювати? Так ви й так це робите. Чи, може, перестанете купувати газ та вугілля у країни-агресора, межі з нею закриєте? Може навіть Порошенко свою фабрику з Росії вивезе, податки в російський бюджет не платитиме? Так ні ж. Виходить, що застосовувати армію проти своїх громадян було можна, навіть без визнання їх терористами, а переривати економічні зв'язки з Росією не можна, навіть після визнання її агресором. Так навіщо ж треба було нагальне засідання скликати, папір псувати, людей турбувати? Незрозуміло. Саме тому я й кажу про те, що в юридичному сенсі, ця постанова абсолютно дорівнює тому, що вирішили між собою старенькі в черзі. З таким же успіхом завтра Рада може прийняти постанову про те, що хто не скаче - той москаль, а Путін - ла-ла-ла-ла. Це їхні особисті цінувальні тлумачення та більш нічого.
Навіщо ж це потрібно, насправді? Вся справа в тому, що нашому урядові щосили необхідно утримувати жагу ворожнечі та ненависті, при цьому не забуваючи робити бізнес так, щоб не втратити ані копійки. Розривати економічні відносини з Росією та закривати кордони вони не хочуть, тому що економіка й так на ладан дихає. Крім того, Порошенко не єдиний у владі, у кого є власність у Росії, так що агресія агресією, а гроші грішми. Вводити військовий стан, перебудовувати економіку на військові рейки, та при цьому відмовляти собі в іноземних кредитах вони теж не хочуть. Тому війну до останньої краплі крові доводиться перекладати із своїх плечей на плечі мобілізованих, а свою участь у війні імітувати на папері. Націоналісти-фанатики, які привели їх до влади та яких вони побоюються, запитають: «Що ви там штани протираєте? Чому термінових заходів не вживаєте? Чи не зрада у вас там?» А вони їм свою писульку під носа: « Як так - нічого не робимо? Ось, цілу постанову прийняли. Росія - агресор. ДНР та ЛНР - терористи. Слава Україні!». На тому й домовляться.
Але на жаль, звітувати про виконану роботу вони повинні не тільки перед «патріотичною» громадськістю. Цих вони могли б забалакати та забути. Але рішення, які приймає Верховна Рада, пишуться далеко за межами України. І вже звичайно, не заради України. І набагато жорсткіший звіт нашому ляльковому уряду доведеться тримати перед своїми західними господарями. Саме їм потрібна ця вистава з неослабним напруженням боротьби, країною-агресором та терористичною загрозою. Немає жодних сумнівів, що вони знають, як скористатися прийнятою писулькою в інформаційній та дипломатичній грі. І Україна в цій грі - не той футболіст, який забиває голи, а той, який падає у штрафному, імітуючи жертву порушення та випрошуючи пенальті. Й навіть якщо весь стадіон регоче над його невмілим фарсом, все залежить від судді. Але якщо ми знаємо, що суддя упереджений, це не привід впадати у відчай. Зрештою, все одно переможе той, хто краще грає та сильніше замотивований. А коли команда вміє тільки падати та скаржитися, їй не перемогти.
Поділитися: