Реальні жертви інформаційної війни
Незабаром виповнюється рік, як я працюю на телебаченні в Києві. За цей час я, російськомовний українець, навчився вільно розмовляти українською (хоча зізнаюсь, що навчався з коліс, не обійшлося без ляпів та конфузів). А як писав свого часу Сергій Довлатов, 80% особистості залежать саме від мови. Однак це ліричний відступ. До справи.
Останнім часом українські ЗМІ одне від одного майже не відрізняються. Інформаційна війна, всі ж все розуміють. В усьому винен Путін. Декілька мільйонів мешканців Донбасу – терористи і обстрілюють самі себе. Всі хто каже що війна не вихід – запроданці, закохані в Путіна. Умови інформаційних баталій стають причиною формування хаосу в головах навіть тих, хто повинен керувати свідомістю інших. Журналістів, політтехнологів, політиків.
Україна воює з Росією, а не з Донбасом. При цьому в Росії газ покупає, а мешканців Донбасу позбавляє пенсій та соцвиплат.
Так звані бюлетені, які кидали в так звані виборчі скриньки на так званих виборчих дільницях учасники так званих виборів в так званих ДНР та ЛНР. Надлишок «так званих» префіксів, реакція слухача на такі лексичні вправи працівників редакцій майже нікого не бентежить.
Таких пунктів можна перераховувати багато. Найчастіше абсурдні речі лунають з вуст звичних спікерів – Лисенка, Геращенка, Данилюка, Тимчука. Сотні посилань на пости в "Фейсбуці", в "Твітері" (коли ж це стало перевіреним джерелом інформації?). Терористи, терористи, терористи. Журналісти, які це чують, яким доводиться це говорити самим рано чи пізно просто починають в це вірити. Інакше не довго й з'їхати з глузду.
Тому, наприклад, часто густо журналісти й не намагаються перевіряти інформацію. Наприклад, дані ОБСЄ та РНБО про те звідки була обстріляна школа в Донецьку прямо протилежні? То ОБСЄ бреше, а РНБО єдині кажуть правду.
Атомні бомби на Донбасі? Ну сам міністр казав, він не може брехати. І так далі, і тому подібне.
А якщо хтось зі спікерів висловлює точку зору, яка відрізняється від власної точки зори журналіста і офіційної позиції Києва – то п’ята колона. Хоча, каюся, сам подекуди маю дике бажання перебити якогось експерта або політика, який закликає повбивати всіх на Донбасі, хто не підтримує позицію української влади. Однак журналіст не може собі це дозволити. І пхаю власну думку якомога далі. І лише ставлю питання. Питання. Питання.
Шановні колеги, якомога частіше ставте питання в тому числі й собі. І спілкуйтеся з представниками всіх таборів, давайте висловити полярні думки (навіть якщо ви з ними не згодні). Хай глядач сам вирішує. Станьте голосом розума в ці божевільні часи. А інакше слово "журналіст" незабаром ризикує стати нецензурним, а ви самі колись відчуєте і свій тягар провини за розкол країни і за кров, яка продовжує литися.
Поділитися: