Романтичні герої та цинічні «бандери»
Незважаючи на сміливі анонси глобального протистояння Коломойського проти Порошенка з використанням найманих батальйонів, армії та спецслужб, реальна боротьба, як часто буває, відбувається «під килимом». До загального розчарування, навіть ця невидима звичайному оку війна поки що носить лише позиційний характер та трохи нагадує піддавки. Опоненти не стільки завдають шкоди один одному, скільки намагаються набирати особисті бали. Назвати це договірняком, мабуть, буде занадто сміливо, але це не стільки боротьба, скільки бізнес - серія дій в рамках конкуренції, але до взаємного зиску. Порошенко імітує господаря з жорсткою рукою, суворого але справедливого, який не буде терпіти улюбленців у політиці. Зарвався олігарх - поставлений на місце, покараний та принижений. Влада президента підтверджена. А особливо невибагливим в інформаційному раціоні можна навіть спробувати згодувати цю подію як боротьбу з олігархами. У свою чергу, Коломойський перед своїм електоратом отримує репутацію не менш принципового борця за справедливість, який не бажає прогинатися під забаганки президента-зрадника, дистанціюється від всіх минулих, нинішніх й майбутніх невдач офіційної влади та створює непоганий початок до наступної фази боротьби за президентське крісло або місце в Раді. Причому в нашій країні ця фаза може відбутися в будь-який момент.
Всі сторони задоволені. Все в репутаційному наварі. Уявна втрата влади Коломойським у Дніпропетровській області, природно, не може обдурити будь-яку розумну людину. Його реальна влада - це величезні фінансові можливості, підприємства державного значення та особиста армія, а не формальні титули.
Нормальним людям, які в силу наявності критичного мислення не можуть відчувати симпатії до жодного з протиборчих персонажів, немає сенсу чекати якихось дивідендів від протистояння Чужого з Хижаком. У найближчій перспективі їх боротьба навряд чи перейде до гарячої фази, і навіть коли один з них з'їсть другого, на його місце все одно не прийде хто-небудь, кому ми змогли б симпатизувати. Я не буду цитувати дослівно, але в одному зі своїх недавніх інтерв'ю Коломойський вельми справедливо відгукнувся про майбутні вибори на Донбасі: за якими законами їх не проводь, там все одно не перемогти проукраїнському кандидату. Тому що там не залишилося людей, які могли б за такого проголосувати. У нас трохи інша специфіка, але в цілому ситуація симетрична, але перевернута з ніг на голову. У сформованій системі нормальному кандидатові не потрапити у владу ані за яких умов. Система відриває чужорідні елементи. Тому, якщо одне чудовисько буде жерти інше чудовисько, на звільнене місце зможе прийти тільки третє, четверте, п'яте чудовисько.
Отже, сьогодні ми всього лише глядачі, але не вболівальники. Тому нам цікаво, які саме позиції прагнуть зайняти супротивники, щоб зрозуміти, чого очікувати від них надалі. Картина вимальовується парадоксальна. На одній стороні медалі державник Порошенко будує чітко структуровану армію з вертикальним підпорядкуванням. Тут йому протистоїть індивідуаліст Коломойський, потурає власним примхам, всупереч державним інтересам. З іншого боку тієї ж медалі ми бачимо істинного продовжувача ідей Майдану, кращого друга «Правого сектора» Коломойського, який щиро намагається повернути країну на шлях децентралізації, вільного бізнесу та громадянських свобод. Проти нього Порошенко, що зрадив всі ідеї Майдану, який підписав зрадницькі угоди з агресором, який пограбував країну та перетворився на нового Януковича.
Все в цьому символізмі мені цілком зрозуміло. Будь-який найвибагливіший прихильник Майдану з легкістю знайде тут необхідну зраду або перемогу в міру особистих потреб. Не можу я тільки зрозуміти, чому серед прихильників Коломойського стало модно називати себе цинічними «бандерами». Цинічні «бандери» по Порошенку - це ж ті, хто вбиває героїчних агентів СБУ, завдаючи їм удар в спину. Це заклик до дії або просто елемент постмодерну?
Точка зору автора може не збігатися з точкою зору редакції
Поділитися: