Російської мови не існує. Херсонська гіперборея арійця Вінника
«О скільки відкриттів успішних готує нам просвіти дух», - написав колись великий російський поет Олександр Сергійович Пушкін. Не міг він, темний, у XIX столітті знати (Століття дев'ятнадцяте - залізне, воїстину жорстокий час! Тобою в темряву нічну, беззоряну безтурботна кинута людина!), що мови, якою він творив, не існує. Так-так, саме так. Адже хто такий, врешті-решт, Пушкін? Так, казкар. Як йшлося в бородатому жарті, Карл Маркс - економіст, а тітка Сара - старший економіст. Не те, що народний депутат України Іван Вінник. Були титани Відродження, були титани Просвітництва (того, дух якого готує безліч дивовижних відкриттів), а Іван - титан нової епохи. Галілей, Коперник ... Ні, занадто дрібно. Прометей - ось гідний Івана персонаж. На одному щаблі, в одному пантеоні повинні вони перебувати. Ви запитаєте, чому? Та тому, що промова Івана в Херсоні, буде увічнена як головне відкриття, прозріння XXI століття.
«Можливо, я скажу для когось несподівану річ, але я хочу акцентувати на тому, що російської мови не існує. Є північний діалект української мови. Справа в тому, що в 15 столітті в Росії взагалі не було мови - була монгольська мова, німецька, і потім імпортували українців, які написали першу книгу в Росії. Тому я прошу припинити всі інсинуації щодо мови», - заявив він.
Так як ми люди темні та старовинні, з новітніми відкриттями, на підставі яких напевно Іван Вінник і підготував свою блискучу доповідь, ми не ознайомлені; нагадаємо про всяк випадок класичні наукові дані з цього питання. З XIII століття мовою міжетнічного спілкування в Золотій Орді (так-так, «єдиної нації» там не було, як, власне, і всюди до Великої Французької революції і наполеонівських війн) була кипчакська, яка до XV століття в західній частині орди розділилася на три гілки. Що Іван має на увазі під монгольською мовою в XV столітті - не зовсім зрозуміло. Власне, монгольська мова почала формуватися лише після Монгольської народної революції 1921 на основі халхаського діалекту. При всій повазі до монголів слід все ж зауважити, що в Золотій Орді їхньою мовою не говорили. Та й взагалі, в XV столітті ніяких монголів на Русі не було й близько. Погодьтесь: платити данину і бути частиною якоїсь держави - це, м'яко кажучи, не зовсім одне й те саме. Адже з 1480 року вже й данину не платили. Загалом, на мапі наочно відображені кордони Російської держави і Орди середини-кінця XV століття.
Не будемо робити акцент на тому, що до того часу не сформувалася ще й німецька мова, що складається з безлічі діалектів, а почала формуватися по-справжньому тільки перед часами Мартіна Лютера. Про що це Іван? Крім нього, швидше за все, це нікому не зрозуміло.
Але проблема навіть не в цьому. Зрештою, повірити можна в будь-яку казку аж до стародавніх укрів та козака Богдана Гатило, який з гунами-украми знищував римські легіони. Фішка вся в тому, що російське високе середньовіччя залишило нам безліч найталановитіших літературних пам'яток, таких як: «Ходіння за три моря» Афанасія Нікітіна, відомого публіциста Івана IV Грозного і його церковні канони, «Повість про Петра і Февронію», «Повість про псковськое взяття» та багато чого іншого.
Ось приклад мови, якою у другій половині XV століття написано «Ходіння за три моря»:
«Божией милостью дошёл я до третьего моря - Чёрного, что по-персидски дарья Стамбульская. С попутным ветром шли морем десять дней и дошли до Воны72, и тут встретил нас сильный ветер северный и погнал корабль назад к Трабзону. Из-за ветра сильного, встречного стояли мы пятнадцать дней в Платане73. Из Платаны выходили в море дважды, но ветер дул нам навстречу злой, не давал по морю идти».
Будемо порівнювати з німецькою і монгольською або й так все зрозуміло?
Що ж стосується першої написаної в Росії книги якимись «імпортованими українцями», пан Вінник, напевно, мав на увазі все-ж таки «надрукованої», а не «написаної». Приклади «написаних» ми вже надали. Якщо ж мова йде про російського першодрукаря Івана Федорова (у Вінника взагалі складно зрозуміти, про що йде мова), то сам Федоров писав про Москву як про свою «вітчизну та рід», а в листуванні додавав до свого ймення «москвитинъ». За деякими відомостями, народився він на кордоні сучасної Мінської та Брестської областей. Такий ось «імпортований українець».
Власне, подібні висловлювання і обговорювати не було б сенсу, якби Іван Вінник був просто міським божевільним. Але, нажаль, таких Іванов Вінників сьогоднішній уряд масово тиражує як під перебивку і розставляє не тільки у Верховну Раду, а й в органи, що займаються культурою, наукою та освітою. Адже чим взагалі цей Вінник відрізняється від «схибнутого професора» Бебика?
Від усіх цих промов про те, що немає ніякої російської мови тощо, на тлі культивованої русофобії, міфологізації історії та розв'язаної громадянської війни – починає погано віяти, а саме: газовими печами того закладу, який, на думку польського міністра, звільняли українці. Напевно, теж від росіян.
Гіперборея і Тулі, арійці і Зігфрид з нібелунгами, кров і земля, одна нація, один фюрер ... або поводир. Так вони його зараз називають? Міф про націю, міфи про героїв, яким хайль «слава».
Міф - це не історія. Міф був основним способом пізнання світу в первісному суспільстві, але аж ніяк не в сучасному. Так чи не туди ми скочуємося - в первісний догуманістичний світ, напівтваринну здичавілість, обряди людських жертвопринесень? Але тільки стародавні люди вбивали один одного ломаками, а сьогоднішні шанувальники неоархаїки мають реактивні системи залпового вогню. Ядерної зброї тільки не вистачає. Поки що.
А як називається система з сучасною мілітаристської техносферою і громадським регулятором у вигляді міфу? Вона називається фашизм.
Точка зору автора може не збігатися з точкою зору редакції
Поділитися: