Розморозити конфлікт? Краще зателефонуйте Петрові
Якщо Рада постановила, що деякі території Донецької та Луганської областей є тимчасово окупованими, то виходить перемир'я було укладено з окупантами. Не знаю, як правильно до цього ставитися. Те, що конфліктуючі боки, які підписують договір, думають один про одного, прийнято тримати при собі. Бо якщо ти називаєш супротивника окупантом, терористом і просто сволотою, то навіщо ти ведеш з ним перемовини та укладаєш угоди? Якщо не вмієш і не вважаєш за потрібне стежити за мовою, то будь чесний і послідовний до кінця - веди війну до перемоги або капітулюй.
Укладання перемир'я з паралельним визнанням територій окупованими є очевидною ознакою того, що з боку України перемир'я - це прийом, метою якого є відкладання бойових дій до більш сприятливого моменту. У таких намірах немає нічого дивного. Але дивно, що свої наміри Україна демонструє так наявно. Зараз, коли кожна із сторін буде наполягати на своєму трактуванні прописаних норм, здавалося б, невигідно відкрито демонструвати своє нещире ставлення до укладених угод. Тим більше, що визнання територій окупованими на практиці нічого не змінить. Це просто вигляд, що демонструє ворожість і є рімейком на визнання Росії країною-агресором.
Це не єдиний рух тіла української дипломатії, спрямований на зрив перемир'я. І якщо ряд рішень, прийнятих Радою, можна виправдати нерозумінням в трактуваннях документа, підписаного в Мінську, то чим пояснити вислів Порошенка з розморожування придністровського конфлікту? Тут хочеться нагадати неуважному читачеві, що, починаючи з втрати Україною Криму, нова влада посилено лякала населення Одеської області практично неминучим вторгненням з боку Придністров'я. І це були не тільки слова. Українсько-придністровська межа була досить відчутно посилена особовим складом та технікою. Уздовж кордону викопали довгу траншею незрозумілого призначення, а на прилеглих шляхах з'явилися укріплені блокпости. Казали навіть, що по прикордонних районах їздили машини з гучномовцями, що попереджають населення про можливе вторгнення.
І тепер, після стількох пережитих страхів вторгнення, Порошенко сам виступає ініціатором розморожування конфлікту? Хочеться зрозуміти, яка саме роль в цьому розморожуванні відведена Україні? І чи не дивно це для країни, яка переживає внутрішній конфлікт на східному кордоні, імітуючи спроби його загасити, - одночасно говорити про намір розморозити конфлікт на своєму західному кордоні? Можливо, я не бачу тонкощів дипломатичної гри і тому переведу все на побутовий рівень.
Ось як я це бачу: п'яна, несамовита баба у нападі ненависті до свого колишнього хоче спровокувати бійку з його участю. Сама побити його вона не може, от і намагається влаштувати істерику на весь світ в надії, що хтось заступиться за неї, не розібравшись в ситуації. Йдуть в хід всі старі плітки, всі непорозуміння з сусідами. На допомогу ніхто не поспішає, але деяким кумедно спостерігати за її приниженням, тому зображують участь. А вона рада старатися - то на землю падає, то волосся на собі рве: «Дивіться! Він мене штовхнув! У мене кров йде!». Йому: «Не бий, не бий, мені боляче!». І тут же: «Та ти взагалі не мужик, тільки баб бити можеш, я тебе й за людину не тримаю!» Така ось хитра дипломатія. Так бачу.
Точка зору автора може не збігатися з точкою зору редакції
Поділитися: