Свобода слова без свободи думки
Хотілося б зустріти адекватного прихильника Майдану, який би зміг аргументовано пояснити: яким чином можна боротися за свободу слова, одночасно перекриваючи нездогодні джерела інформації? Є бажання зрозуміти, як воно щирому прихильникові свободи слова відчувати себе опікуваним державою від «шкідливої» інформації, неповноцінним, не здатним відрізняти правду від брехні без корекції зверху? Припускаю, що вони не сприймають заборону «неправильних» каналів на свій рахунок: вони їх і самі не дивляться, але схвалюють ці заходи стосовно інших, менш ідеологічно стійких співгромадян. Парадокс у тому, що поговорити з такою людиною, щоб зрозуміти її позицію, не вдасться. Так само, як українська влада відмежовує громадян від «шкідливої» інформації, ці люди самі себе відрізають від усього, що не вписується в їхнє світовідчуття. Вони не стануть відповідати вам. Вони навіть не припустять ваші слова до своєї уваги. Адже тільки так їм вдається зберігати бетонну непохитність переконань.
Ситуація зі свободою слова в Україні сьогодні точнісінько така ж, як і з демократією. Свіжоспечені європейці та поборники прав людини згодні винести будь-яке питання на голосування тільки в тому випадку, якщо результат співпаде з їх побажаннями. Вони згодні впустити в інформаційне поле будь-який матеріал, але тільки якщо він не суперечить їхнім поглядам. Вони абсолютно щиро вірять, що свобода слова повинна працювати саме так. Тому у них не викликає протесту, що СБУ вимагає зупинити акредитацію понад 100 російських ЗМІ, адже це - ЗМІ тоталітарні, тобто, свобода слова на них не поширюється.
Не будемо хитрувати. В умовах конфлікту в такій тактиці немає нічого дивного. Всі протиборчі сторони завжди прагнули відмежовуватися від ворожої пропаганди і обмежити поширення інформації про власні невдачі, які ворог міг би використовувати на власну користь. Мене дивує інше. Перше: як їм вдається називати це свободою слова? Друге: чи не занадто - переносити інформаційну війну на заборону навіть художніх творів? Третє: як вони добирають розуму при цьому критикувати Росію, в якій нібито існує тоталітарний контроль над засобами масової інформації? Припустимо, Росія не найвільніша країна, і там дійсно існують певні обмеження. Але в Росії не забороняють українське кіно і не блокують українські канали. На російське телебачення часто запрошують прихильників України, які можуть вступити в дискусію і висловити свою точку зору. Виходить, що в Росії більше довіряють своїм громадянам, допускаючи їх до інформації з різних джерел і дозволяючи самостійно вибрати вірну. Українському громадянину така розкіш недозволенна.
Якщо ви хочете примирити супротивників, що ви зробите в першу чергу? Вважаю, ви забажаєте вислухати обох. Зрозуміти їх. Потім ви спробуєте донести їхні позиції до протилежного боку. Без діалогу, без розуміння точки зору опонента неможливо досягти згоди. Тому для мене цілком наявне, що саме українська сторона не хоче ніякої згоди. Вона не хоче слухати і не хоче розуміти. Вона хоче існувати в своєму власному, комфортному і непорушному інформаційному полі. Така безкомпромісність вельми похвальна у випадку, коли один з конфліктуючих впевнений у своїй швидкій перемозі і не вважає за необхідне витрачати час на розмови. Але, якщо він помиляється, йому буде про що пошкодувати згодом. Тому що кінець-кінцем, коли все одно доведеться домовлятися, буде прикро дізнатися, що подібних, а можливо й кращих результатів можна було досягти раніше та набагато меншими жертвами.
Приховувати інформацію, встановлюючи заборони, в сучасному світі - марна справа. Будь-яка по-справжньому вільна людина не стане сприймати інформацію, відібрану для неї дбайливими працівниками спецслужб. Вона хоче мислити і приймати рішення самостійно, а не за вказівкою ВРУ. Для цього сьогодні не потрібні ніякі революції - досить дещиці розуму, крихти самоповаги та підключення до мережі Інтернет. Я не непокоюсь щодо нормальних, мислячих людей. Вони знають, що до чого. Я непокоюсь щодо тих самих революціонерів, які борються за громадянські права і свободи. Адже саме вони приречені жити за власними стінами. У світі свободи вибору без альтернатив, у світі свободи слова без свободи думки.
Точка зору автора може не збігатися з точкою зору редакції
Поділитися: