Танець Пінгвіна
Писати некролог одразу після трагічної події я не люблю. Потрібно, щоб минув деякий час, бо неможливо швидко оцінити масштаб втрати та вплив загиблого на суспільство. Я не був прихильником гурту «Скрябін» та Андрія Кузьменка особисто, однак звістка про його загибель у автокатастрофі не залишила мене байдужим.
Навесні далекого вже 1996 року я, тоді ще учень п’ятого класу звичайної загальноосвітньої школи, підіймався до школи о шостій ранку та робив домашнє завдання. Цього раннкового часу з телеканалів працював лише «УТ-1», передачі якого й стали мені фоном для виконання вправ з літератури та іноземної мови. Кабельні телеканали з’явилися в нас на протязі декількох років, альтернативи першому українському не було. Телебачення тоді надавало інформацію у радянському стилі – постійно транслювали репортажі про успіх посівної кампанії та казали, що вкрай необхідно побити рекорд збору врожаю. Змагання між колективами, балачки про центнери з гектара…
У першу чергу мені тоді запам’ятався спортивний коментатор Валентин Щербачов. Він постійно розповідав що десь у Німеччині Фріц Здунек тренує поки що невідомих братів-боксерів з Києва. Щербачов казав, що брати наразі перемагають всіх суперників у аматорському боксі, але пройде деякий час й про братів заговорить весь світ. Ще він звертав увагу на те, що у футбольному клубі «ЦСКА-Борисфен» грає талановитий нападник Андрій Гусін та тренерам національної збірної треба його запросити до головної команди країни. Тоді ж вперше я й почув пісні «Скрябіна». Я не можу сказати, що вони мені сподобалися, але й неприємних вражень від них в мене не склалося. Грає солодкуватий синтипоп, ну й нехай.
На відзнаку від того ж Вакарчука Кузьменко був радянською людиною за менталітетом та поведінкою. Радянською у гарному розумінні цього терміну. Двадцять три роки він мешкав у Радянському Союзі, двадцять три роки він мешкав і в незалежній Україні – є в цьому щось містичне. Писати пісні, маючи натхнення від творчості «Depeche Mode» на початку дев’яностих, як робив Кузьменко - це абсолютно нормально. Наосліп копіювати «Oasis» у 1998 році, як робив Вакарчук - це вульгарність та цинічний комерційний розрахунок, справжній мистець не повів би себе таким чином. Кузьменко завжди писав, співав і говорив те що думав; він був відвертим у житті і у творчості. Вакарчук завжди пише, співає й каже лише те, що від нього хочуть почути слухачі. Цім вони і відрізнялись. Показове останнє відео з мобільного телефону Андрія, де він знімає на камеру провалини на шляху між Кривим Рогом та Александрією, міцно висловлюючись на адресу депутатів.
Я не хочу коментувати останні інтерв’ю Кузьменка, у яких він розмірковував на політичні теми. Він залишиться в пам’яті людей насамперед як співак, а не як громадський діяч. Головні співаки усіх слов’янських держав гинуть після автокатастроф – це якийсь злий рок. Віктор Цой у Росії, Володимир Мулявін у Білорусії. Тепер і Андрій Кузьменко на Україні. Коли я дізнався про загибель Андрія, то у пам’яті з’явились ті самі фрагменти з 1996 року і мені стало лячно. У грудні від серцевого нападу помер Фріц Здунек. Брати-боксери нині стали, м’яко кажучи, розчаруванням. Андрій Гусін у вересні розбився на мотоциклі. Про Валентина Щербачова я давно вже нічого не чув. За короткий проміжок часу загинула Україна мого дитинства…
Я не вірю в те, що аварія за участю Кузьменка була навмисно організована. «Toyota Sequoia» зовсім не та автівка, на якій слід їхати зрання за кермом після виснажливого вечірнього концерту такій емоційній людині, як Андрію. Двигун потужністю майже шість літрів - це не жарт. Секундна втрата концентрації легко може коштувати життя. На пісню «Танець пінгвіна» Іван Дорн зробив свою кавер-версію ще прі житті Кузьменка – мабуть чуяв щось. У пам’яті народу Андрій залишиться як голос свого покоління, співак тяжких років переходу на нові економічні умови. Кон’юнктурник Вакарчук ніколи не буде відкрито рубати правду-матку, як це постійно робив Кузьменко. Не треба більше слів про Андрія – загиблого вже не повернеш назад. Краще послухайте на його пам’ять старі пісні «Скрябіна». Той же «Танець пінгвіна» наприклад. З Кузьменком остаточно пішла Україна дев’яностих. Настав час рухатись вперед, але зараз зовсім нерозбірливо, що буде з країною надалі…
Поділитися: