Український протест: злити й заборонити
Системна українська опозиція часів президента Віктора Януковича, що стала владою після його повалення, запам'яталася насамперед вмінням технічно злити абсолютно будь-який протест. Будь це питання введення сенсорної кнопки у Верховній Раді або істерія навколо закону «Про регіональні мови». Вчорашні незгодні змогли «загасити» навіть Податковий Майдан, здатний похитнути й навіть повалити тодішнього голову держави на першому ж році каденції, задовго до подій зими 2013/2014 років. Але від опозиціонерів, як від поганої свині, було лише багато гамору.
Принаймні з моменту засудження Юлії Тимошенко і до початку Євромайдану, поки великий капітал не розійшовся інтересами з Родиною; українська опозиція, яка фінансується олігархами, займалася не політичною боротьбою, а імітацією протесту. Викидаючи ненависть та поливаючи режим нескінченної критикою у телевізійних ефірах, сьогоднішня влада відверто підігравала Віктору Януковичу. Боротьба програвалася владі і на вулицях (мітинги були нечисленні й злиденні), і в парламенті, де самі ж опозиціонери часто-густо вже не додавали необхідних голосів під час ключових голосувань. Як, наприклад, навесні 2013 року, коли Верховна Рада провалила скасування пенсійної реформи.
Прийшовши до влади, ніхто з тих, хто вчора клопотав за права простих українців, так і не зміг забезпечити персональне голосування у Верховній Раді. Мовні права громадян порушуються часто-густо (закон продовжує діяти, але в Києві, наприклад, просто неможливо віддати дитину в російськомовну школу, а оголошення в громадському транспорті промовляються українською та англійською мовами). «Фінансова гільйотина» ж, яка лише зависла над хисткою шиєю народу за часів Віктора Януковича, звалилася сьогодні на мільйони людей, перетворивши Україну в живого мерця.
Сьогодні, вже при владі, вчорашні незгодні продовжують користуватися виточеними прийомами. Показовий приклад - страйк транспортників у Києві, організований, як кажуть у кулуарах, самої мерією, яка змушена буквально вибивати з уряду гроші до міського бюджету. Врешті завдяки затримці зарплатні Арсеній Яценюк зумів заощадити гроші за рахунок падаючого курсу гривні, а Віталій Кличко виставив себе справжнім «героєм робочого класу». Задоволені всі!
При цьому напівмертві профспілки сьогодні паралізовані в принципі, через що організацією процесу займаються сторонні, часто впроваджені самою владою люди. Та й самі українці, враховуючи стрімке падіння рівня життя і зростаюче безробіття, відверто кажучи, все сильніше побоюються виходити на протест, тримаючись за робочі місця, навіть якщо там не платять по кілька місяців. Праця в Україні, як і в 90-ті, стала вже не правом, а привілеєм.
До того ж, вчорашня опозиція, яка галасує про міліцейські побиття всіх і вся, чи не після кожної навіть малолюдної акції, отримавши сьогодні в своє розпорядження разом з владою державну репресивну машину - з ентузіазмом зайнялася закручуванням гайок. Для тих, хто в танку, і ще не зрозумів, що в Україні потрібно сидіти тихо. Причому все робиться з витонченим цинізмом. Як, наприклад, в нещодавній історії з нічним побиттям людей під стінами НБУ. Спочатку столична міліція гарненько нам'яла боки протестувальникам, які прибули з різних регіонів України. Пізніше керівник МВС Арсен Аваков особисто прибув на місце побиття і призначив винуватців серед міліцейського керівництва. А вже наступного ранку українці дізналися зі ЗМІ, що «розхитували човен» провокатори та «ватники». Класика.
Точка зору автора може не збігатися з точкою зору редакції
Поділитися: