Великий злам: до чого призведе нова економічна політика Києва
Людина швидко звикає до гарного, але ще швидше вона звикає до поганого. І приклад постреволюційної України, відкинутої за рівнем життя в суворі 90-і, це підтверджує.
Пенсіонер в Україні сьогодні змушений виживати за 1,5-2 долари на день; а працюючий українець - за 4-5 доларів. Краще за всіх - мешканцям столиці: за останніми даними, середньостатистичний киянин існує аж за 7 доларів в день. Ціни ж на харчі та комунальні послуги (при відверто злочинній бездіяльності Антимонопольного комітету) в країні вже підскочили і навіть в чомусь (в тому ж імпорті або бензині) вже випереджають не тільки РФ, але і ЄС з США.
І найгірше сьогодні те, що українці сприймаюсь те, що відбувається, як належне.
Адже й досі сильний вплив на колективну свідомість мають два пропагандистські штампи, до яких змушена вдаватися влада, пояснюючи очевидну економічну катастрофу, - події на Донбасі та попередники, які вкрали всі гроші. У той же час слід констатувати і абсолютну аморфність українського суспільства, не здатного на протест без належної організації зверху і відповідного інформаційного фону в ЗМІ. Можна пояснити, чому не працюють сьогодні профспілки: вони давненько були свідомо знищені, перетворившись лише на фікцію, ставши керованими й слухняними. Але чому не діють самі люди - працівники супермаркетів, заправники на АЗС і комунальники, які бачать, що там, нагорі, стали заробляти ще більше: ціни - зросли, а їм продовжують підкидати копійки? Де реальні мітинги й страйки? Ось це дійсно незрозуміло, і від того - жахливо.
Мовчить сьогодні навіть горезвісний середній клас, який небезпідставно довгі роки вважав себе хребтом української економіки. На відміну від соціальних мереж, самоорганізуватися в реальному житті для захисту свого бізнесу численні підприємці теж не можуть. Просто не вміють, розучилися.
Про те, що в Україні занадто багато пенсіонерів та пільговиків, всілякі експерти та окремі політики почали говорити аж ніяк не за нинішньої влади. Однак якщо раніше права останніх більш-менш захищалися, а соціальні стандарти так чи інакше зростали, то сьогодні держава перейшла до спрямованого скорочення утриманців, які стали йому тягарем. Сьогодні українцям прямо заявляють, що один пенсіонер/пільговик на одного працюючого громадянина - це занадто. І замість того, щоб підвищувати рівень народжуваності і тривалості життя в країні, влада вирішила піти «іншим шляхом» - шляхом «природного» скорочення чисельності населення. Іншими словами, шляхом геноциду.
Спочатку були заморожені всі соціальні сплати на Донбасі, через що місцеве населення (в першу чергу пенсіонери) опинилося на межі голодного виживання без фізичної можливості залишити зону бойових дій. Тим же, кому вдалося виїхати, влада кидає жалюгідні датки у розмірі до 884 гривень протягом перших шести місяців. До слова, зокрема й через небажання виконувати передбачені законодавством зобов'язання щодо забезпечення переселенців (в першу чергу житлом) київська влада, яка продовжує неоголошену війну на Донбасі, відмовляється вводити військовий стан.
Але зіштовхуватися з новими економічними реаліями змушені сьогодні не тільки мешканці в зоні АТО, а й решта українців, що живуть начебто у вільній мирній країні. Про підвищення зарплат і пенсій мова вже не йде. Причому прибутки українців зменшуються не тільки в доларовому, а навіть у гривневому еквіваленті. Наприклад, середня зарплатня в Києві за місяць скоротилася з 6414 до 5385 гривень. Добре ще, якщо взагалі платять.
Паралельно ж із безконтрольним зростанням цін абсолютно на все, влада продовжує вичавлювати з народу останні копійки на догоду висунутим МВФ умовам- мріючи отримати життєво необхідний кредит, здатний ще трохи подовжити агонію України. Після триразового подорожчання газу (опалити будинок в селі тепер коштуватиме 1500-2000 гривень на місяць) руками народних депутатів влада перерізала пенсійне законодавство, урізавши сплати працюючим пенсіонерам і збільшивши на п'ять років мінімальний трудовий стаж для дострокового виходу жінок на пенсію.
Свідомо чи несвідомо тричі підтримавши цю владу - після Євромайдану, на президентських і парламентських виборах, - мільйони українців обрали свій шлях. Побудова нью-капіталістичного суспільства, що зводиться до остаточного знищення середнього бізнесу та приватизації за безцінь останніх засіків Батьківщини, - неможлива без втрат. Тим більше, якщо інший бік оголошеної економічної війни й не чинить опір.
Точка зору автора може не збігатися з точкою зору редакції
Поділитися: