Викрадена душа України
Довгий час намагалася проаналізувати та зібрати до купи всі «досягнення» «революції гідності», що відбулася рік тому. Намагалася, та не зібрала. З однієї простої причини - їх так багато, що для того, щоб написати про все, слід витратити не один місяць і списати не одну сторінку. Більше того, з кожним днем цих «досягнень» стає все більше і більше. Тому треба назвати майбутню книгу - «Нескінченна історія», таким чином зіпсувавши дитяче враження від однойменної казки Міхаеля Енде. Втім, не суттєво. Книгу я писати не збираюся, тому напишу лише про один величезний, на мій погляд, вчинок «євромайданівців».
Загальнолюдський (моральний) аспект Майдану
За рік, що минув з помірно-мирного протистояння опозиціонерів Януковича в листопаді, стрімко вийшовшого з під контролю «народного бунту» в грудні, перших смертей в Києві і початку «Російської весни» Україна втратила свій статус демократичної країни. Бо в жодній демократичній країні уряд не буде вбивати своїх громадян. Маючи на увазі уряд, я не маю на увазі «диктатуру» Януковича. Я говорю про тих, хто прийшов, вірніше увірвався на остигаючих на Грушевського та Інститутській трупах, політиків, які досі засідають у Раді - Яценюка, Кличка, Турчинова та інших бісів.
Знеособлений натовп, відчувши смак першої крові, вирішив не зупинятися на своїй «Небесній сотні», а пафосно розводячись, знищити всіх непокірних. Природно, з найвищого дозволу київських бісів. До слова кажучи, в усьому русі Євромайдану і подальшій за ним громадянській війні занадто багато пафосу. «Небесна сотня», «Революція гідності», «Дорога життя» - що це, як не звичайний ліберальний гламур, гра слів, націлених на об'єднання отупілої від крові худоби? Смерть, прикрита гарними словами, все одно залишиться недбало зваленою купою тіл, що розкладаються та незабутнім сморідом лайна. Вже вибачте за лайку.
Вся людяність, що була в ходу, банально зникла, захлинаючись верескливим «Слава Україні». На тлі гасел, до болю нагадуючих вигуки нацистів у Німеччині - «Україна понад усе»/«Пісня німців» (перша строфа) – перед світом постало таке пречудове явище як радикальні націоналісти, у побуті іменовані фашистами і нацистами (кому як ближче). Примітно те, що на тлі політиків, що виїхали за рахунок Майдану, націоналіст і радикал Сашко Білий, що вривався на сесії міськради з автоматом напереваги, здається плюшевим зайчиком. Тому що жоден Білий не зміг би так ретельно і скрупульозно знищити тисячі мирних людей на Донбасі, посадити за грати сотні інакомислячих та відправити на забій десятки тисяч насильницьки мобілізованих громадян.
Говорити про людяність Майдану саме по собі не є людським. Тому резюмую: «революція гідності» принесла на Україну смерть і хаос. Однак будь-яка смерть, будь-яке горе з часом вщухає, лише на денці душі ще плескаються частки світлого смутку та спогадів. Кожна людина, переживаючи, все ж знаходить у собі сили жити далі і рухатися вперед. Однак Майдан і наступні за ним трагічні події вбили душу як України, так і її мешканців. Так, фраза знову-таки пафосна, але яка революція, такий і висновок.
Ніколи вже не склеїти розірвану на шматки країну, де замість звичайного діалогу намагалися побудувати загородження і пролили кров. І ті смерті пересічних українців у Києві, в лютому минулого року, свою головну роль вже, на жаль, відіграли.
«Мавр зробив свою справу. Мавр може йти »(Йоганн Фрідріх Шиллер,« Змова Фієско в Генуї»).
Поділитися: