Захоплення «Укртранснафти» або 2 Коломойських замість одного
Історія звичайно вийшла негарна: голова Дніпропетровської ОДА, взявши на підмогу автоматників з батальйону «Київ-1» вдерся до «Укртранснафти» (брудно висловившись на адресу кількох журналістів) та тримає там тепер облогу від новопризначеного голови. Та сама «махновщина» в чистому вигляді, про яку вже не раз говорилося.
Так все виглядає на перший погляд, і виглядає в цілому ймовірно. Я сам не великий оцінювач «махновщини» та олігарх-губернатора Дніпропетровщини і, здавалося б, повинен тільки вітати його розкуркулення. Однак вітати я таке не можу. І ось чому.
Як це часто буває в таких ситуаціях, на поверхню просочується інформація про реальні причини того, що ми називаємо політичними конфліктами. Насправді ж ніяких політичних конфліктів немає, є конфлікти з приводу власності та контролю грошових потоків.
Вранці, 20 березня відразу два побратими Коломойського заявили, що ініціатором конфлікту є бізнесмен Єремеєв (прямий конкурент І. Коломойського по нафтобізнесу). На їхні слова можна було б не звертати уваги, проте ситуація дійсно дещо не вписується в схему протистояння «Коломойський-Порошенко». Так, вони конфліктують і сильно, але з інших приводів.
А ось «Укртранснафта» – випадок особливий. Коломойському необхідний контроль над цією компанією, оскільки вона є оператором українського нафтопроводу. А значить роботу будь-якого з українських НПЗ можна заблокувати, контролюючи «Укртранснафту». Власне так і сталося ще в 2011 році, коли протеже І. Коломойського (А. Лазорко) очолив компанію. Поставки нафти на Одеський НПЗ були заблоковані і «Лукойл» був змушений призупинити роботу заводу.
Таким чином, щоб успішно конкурувати з Коломойським на українському ринку палива, потрібно спочатку зробити «Укртрансгаз» нейтральним. А ще краще – поставити туди лояльну людину. Власне таку спробу ми зараз і спостерігаємо.
Але і це ще не все. Другий крок – сировина «Укрнафти», яка вже кілька років викуповується виключно структурами, афілійованими з «Приватом» (а до останнього часу й за заниженими цінами) і надходить на його ж НПЗ. Однак після прийняття нової редакції закону про акціонерні товариства з'явився шанс позбавити «Приват» операційного контролю над «Укрнафтою». Що в свою чергу може давати надію перехоплювати хоча б частину нафти з під носа Коломойського.
Третій крок – нафту потрібно десь переробляти. У Єремеєва є власний НПЗ (в Херсоні) проте він вимагає серйозної реконструкції. У 2013 році вартість реконструкції оцінювали в $ 1,1 млрд. Вже тоді експерти говорили, що за ці гроші можна побудувати НПЗ з нуля. В умовах сьогоднішньої України ця сума й зовсім астрономічна. Тому набагато простіше нічого не реконструювати, а зайняти Одеський НПЗ. До 2014 ним володів С. Курченко, тепер статус заводу загадковий. За останніми даними, актив перебуває під арештом. Однак дуже вчасно нагодилися з протестами робітники заводу – вимагають його націоналізувати. Як вдало складається: новий закон про акціонерні товариства, спроба зміни директора «Укртранснафти» та вимога націоналізувати НПЗ – і все протягом одного тижня, вірніше навіть трьох днів? (17-19 березня).
Повторюся, мені дуже не подобається Коломойський. Однак я не можу вітати боротьбу з одним олігархом шляхом «вирощування» іншого. Практика показала, що виведення подібних гомункулів (щоб нацьковувати одного на іншого) закінчується тим, що країну доводиться збирати по шматочках.
Окрема тема – участь у всій цій історії депутатів-журналістів Лещенка та Найєма. Занадто багато що вказує на те, що обидва (під прикриттям відстоювання державних інтересів) забезпечують інформаційне забезпечення цього «розкуркулення». Я обома руками за розкуркулення, але в цьому випадку мова йде лише про відбирання у одного олігарха на користь іншого.
Точка зору автора може не збігатися з точкою зору редакції
Поділитися: