Точка зору

26-е січня 2015 вельми показова й значуща дата з точки зору того, якою - «європейською» та «демократичною» - виявилася влада в Україні через рік після перемоги Майдану.

Одеський губернатор Палиця нещодавно опинився в епіцентрі грандіозного скандалу через СМС-листування з нардепом Віталієм Хомутинником, в якому виринули подробиці масштабних хабарів на місцевій митниці.

Киргизькі президенти Аскар Акаєв та Курманбек Бакієв закинули до широкого обігу традицію, яку підхопив Віктор Янукович - віддавати силовикам накази, які ті починають виконувати, а потім тікати з країни. 

Взагалі чи існує в Україні закон чи революційна доцільність, що тлумачиться ким завгодно і як завгодно, остаточно увійшла в наше життя в якості основного джерела права?

Київ, який проводить політику блокади ЛДНР, послідовно вимикає все, до чого може дотягнутися.

За найвищим розпорядженням з Києва по всіх усюдах відзначили річницю так званої «революції гідності», яка сталася рік тому.

Часто у нас з вами заходить мова про репресії всіх видів та ґатунків, які скрізь відбуваються в нашій вільній, демократичній, європейській країні. 

Хотілося б зустріти адекватного прихильника Майдану, який би зміг аргументовано пояснити: яким чином можна боротися за свободу слова, одночасно перекриваючи нездогодні джерела інформації?

Виявляється, Україна знаходилась навіть пару років тому досить високо. Інакше складно пояснити, чому ми падаємо так довго й так стрімко - до свисту у вухах - а дна усе не бачимо.

Кримінальні справи, відкриті проти колишніх керівників фракції Партії регіонів Олександра Єфремова та Михайла Чечетова в черговий раз демонструють: боротьба з корупцією, про яку Київ говорить цілий рік, перетворилася сьогодні на фарс, а влада якщо чимось і займається, то відвертою профанацією процесу.