Точка зору

Минув вже рік з початку масових протестів у центрі Києва, які згодом переросли у революцію гідності.

З першого дня Євромайдану я був його радикальним опонентом – і до того як пролилася перша кров, і, тим більше, після початку кровавих зіткнень з «Беркутом». Я не вважав, що люди виходили на Майдан проти корупції, кумівства, нахабства чиновників, тому що не обов’язково для відстоювання подібних речей прикриватися європейським прапором.

Місто Сочі пережило в своєму житті три кардинальних повороти. 

Нажаль, можна констатувати: зміна влади у Києві, що сталася півроку тому, ні до чого не призвела. 

Тема пасажирських перевезень, безумовно, дуже актуальна для будь-якого обласного центру України. Миколаїв не є виключенням.

Нещодавно в Румунії відбувся другий тур президентських виборів, на якому фаворит виборів – Віктор Понта – з мінімальним відривом програв своєму конкурентові, німцю за національністю, Клаусу Йоханнесу, мерові міста Сібіу.

В Лондоні, на 58-му році життя, від серцевої недостатності помер представник грузинського політичного класу в еміграції Каха Бендукідзе.

Український політичний клас готує комуністів до заклання. Люстрація, заборона діяльності, глум над комуністичними символами нависають дамокловим мечем над партією. 

Незабаром виповнюється рік, як я працюю на телебаченні в Києві. За цей час я, російськомовний українець, навчився вільно  розмовляти українською (хоча зізнаюсь, що навчався з коліс, не обійшлося без ляпів та конфузів).

Шлях маніпуляції громадською свідомістю сьогодні досить стрімко йде до глухого куту ...