Точка зору
«Життя по-новому», обіцяне минулої весни українцям президентом Петром Порошенком, з кожним новим днем все більше потопає у власній брехні.
Чому представники всіляких «майданів», «народних ополчень» та інших «рад громадської безпеки», яких по Україні після перемоги так званої «революції гідності» розвелося як грязюки, із завидною постійністю приховують свої обличчя під масками, як у грабіжників?
22 січня в Одесі стався черговий епізод, який наочно продемонстрував, що демократичні свободи та права людини в сучасній Україні стали порожнім звуком.
На попередньому й цьому тижні пройшов черговий фарс під назвою «розгляд справи прихильників Антимайдану, звинувачених в організації 2 травня».
Захід продовжує грати з Україною, підкидаючи час від часу Києву чергові обіцянки фінансової допомоги, що досі залишаються лише гарними словами.
Ця історія, що характерна для сучасної демократичної та бажаючої ввійти до родини європейських народів України, сталася в місті Ізмаїлі, розташованому на південному заході Одеської області.
Займаючись київською проблематикою, знаючи про свавілля комунальних служб та районних урядовців, через яких Київ давно втратив свою величну подобу, перетворившись на «велике село», столиця після відвідування Одеси здалася мені чи не зразковим містом.
Одеські укропатріоти у своїй ненависті до Росії та її лідера перетинають всі існуючі межі пристойності в суспільстві.
Поки «проваджена» урядом Арсенія Яценюка українська економіка переходить на «військові рейки», в країні зрушив мобілізаційний процес, покликаний виправдати та підкріпити живою людської силою масштабні мілітаризовані проекти Кабінету міністрів.
Старенькі у черзі на сплату комунальних послуг затвердили рішення, що Зінька з 25-ї квартири - повія; Ванька, Любчин син, усі ліфти обісцяв; а в уряді сидять суцільно злодюги, Сталіна на них немає.